НАШ КОСМІЧНИЙ ДІМ — ЗЕМЛЯ
Проблема вимагає діалектичного підходу. Необхідно зберігати не рівновагу взагалі, а рівновагу, що відпо¬відає сучасному рівню розвитку людства і тим завдан¬ням, які перед ним стоять у дану епоху. Йдеться, таким чином, про створення єдиної саморегулювальної системи «людина — виробництво — природа», системи з такими зворотними зв'язками і можливостями керування, які давали б змогу здійснювати оптимальну взаємодію між людським суспільством і природою. В нашій країні роз¬в'язання цього завдання набуло надзвичайно важливого державного значення.
Однак щоб забезпечити оптимальну взаємодію люди¬ни й природи в масштабі всієї нашої планети, потрібні спільні зусилля багатьох країн.
Усе сказане свідчить про те, що при відповідних зу¬силлях і відповідній організації наука може знаходити реальний вихід з кризових ситуацій навіть глобального характеру. І тому немає ніяких підстав шукати в подіб¬них ситуаціях втіху за допомогою релігійних ілюзій.Інша справа, що практичне здійснення потрібних заходів може наштовхуватися на перешкоди соціального порядку, пов'язані з існуванням у сучасному світі капі¬талістичного табору, капіталістичної системи господар¬ства. Для подолання цих перешкод потрібний вищий рівень міжнародної співпраці, ніж той, який існує в су¬часному світі, а в перспективі — соціальна перебудова капіталістичного суспільства.
Крім того, треба мати на увазі, що нерідко в ранг глобальних кризових ситуацій невиправдано зводяться проблеми, виникнення яких зумовлено саме капіталі¬стичною системою господарювання.
Як відомо, в земній атмосфері на висотах від 15 до 40 км міститься шар так званого озону, з максимумом концентрації на висоті близько 25 км. Озон — це кисень в особливому молекулярному стані — одна молекула озо¬ну складається з трьох атомів кисню.
Утворюється озон під дією ультрафіолетової радіації Сонця, головним чином у тропічних районах нашої планети, і розноситься повітряними течіями в райони середніх і високих широт.
Надзвичайно важлива властивість озоносфери, що є необхідною для забезпечення можливості існування життя на Землі, полягає в тому, що вона поглинає жорст¬ку ультрафіолетову радіацію Сонця, згубну для живих організмів. У разі пошкодження озоносфери, наша планета виявилася б непридатною для подальшого життя.
Згідно з наявними науковими даними, близько 650 мільйонів років тому вміст кисню у повітряній обо¬лонці Землі становив близько 0,1 % його сучасної кон¬центрації. Поповнення киснем могло відбуватися за рахунок двох джерел: його надходжень з надр планети (спочатку кисень витрачався на окислювання заліза, а потім став концентруватися в атмосфері) і діяльності синьо-зелених водоростей. Що ж до озоносфери, то вона виникла близько 570 мільйонів років тому.
У 1985 році над Антарктидою було виявлено так зва¬ну «озонну дірку» — район, де озоновий шар став дуже тонким. Утворюється «дірка» у вересні й жовтні, а потім вона «затягується». Розмір «дірки» становить близько 10 млн. кв. км, тобто її можна порівняти з територією США.
Природа цього явища поки що незрозуміла, оскільки тривалість спостережень порівняно невелика. Не виклю¬чено, що ми маємо справу з якимось короткочасним або періодичним природним атмосферним процесом, який, зокрема, може бути пов'язаний з коливаннями рівня сонячної активності (1985—1988 pp.—роки мінімуму чергового циклу сонячної активності).
Не виключено також, що однією з причин утворення озонної дірки є господарська діяльність людини. В результаті ряду виробничих процесів у атмосферу надхо¬дить велика кількість хлоромістких сполук; перш за все фреонів, які використовуються в аерозольних упа¬ковках. Піднімаючись у стратосферу, фреони під дією сонячного випромінювання розпадаються, і при цьому виділяється атомарний хлор, що активно руйнує озон.
Істотну роль можуть відігравати й нітрати, що їх використовують у сільському господарстві як добрива. Деяка їх частина засвоюється рослинами, але більша частина розкладається, внаслідок чого утворюються азо¬тисті сполуки, які піднімаються в атмосферу і вступа¬ють у хімічні реакції з озоном. Є повідомлення про те, що утворення типу «озонних дір» виявлено і в Арктиці, хоча і значно менших масштабів, ніж в Антарктиді.