Архітектура передньої азії (XXX – IV століття до н.е.)
За легендою, Навуходоносор II збудував сади для своєї жінки Амітіди, мідійської царівни, яка сумувала за мальовничими горами й лісами батьківщини. Сади стояли на склепіннях, що спиралися на стовпи й мури з кам'яних брил (рис.3.28). На цих склепіннях трималися піднесені над міськими мурами тераси. Тераси вкрили камінням і асфальтом, а потім вистелили випаленою цеглою й оливковим листям, аби вода не просочувалася на нижні поверхи. Зверху був насипаний товстий шар родючої землі і висаджені невідомі в Дворіччі дерева, кущі, квіти. Були там і затишні альтанки, дзюрчали на сонці водограї. Пишна зелень висячих садів радувала око серед рівнини, випаленої сонцем. Під його гарячими променями армія рабів піднімала воду на тераси царського саду для поливання.
«Висячі сади» перевершили багато інших споруд античності, більших розмірами і розкішніших; вони перевершили їх, по-перше, оригінальністю задуму; по-друге, досконалістю й сміливістю будівельних конструкцій, водочерпальними пристроями і, по-третє, красою.
Тим часом у тіні стін найпотужнішої фортеці стародавнього світу – Міста Міст – виростала нова могутня сила – Перське царство. Найміцніші укріплення і найдокладніше продумані оборонні засоби не зупинили цього ворога. Бо мури й вали укріплень – це лише допоміжний засіб людей, які їх захищають. Вони нічого не варті, коли воїни не хочуть їх захищати... Вавилонянам було байдуже, який з тиранів над ними пануватиме.
У 539 р. до н.е. вавилонська аристократія відчинила перед військом перського царя Кіра міські брами. Був страчений син вавилонського царя Набоніда Бел-шар-уцур (біблійний Валтасар), який за наказом свого батька правив на той час у Вавилоні і намагався чинити опір персам. Нововавилонське царство припинило своє недовге існування.Блискучого розквіту досягла у VI – IV ст. ст. до н.е. архітектура стародавньої Персії, яка до того часу завоювала всі країни Передньої Азії (рис.3.29). Стародавні перси були кочівниками, що не мали традицій монументального будівництва та архітектури. Релігія персів не дозволяла зображення божества та будівництва храмів, через що провідну роль у ній відігравала архітектура монументальних гробниць і палаців, які, на відміну від ассирійських палаців, не були схожі на фортеці. Перські можновладці не шкодували коштів для будування споруд, які мали звеличувати їхню могутність. З усіх кінців імперії доставляли на царські будівлі рідкісні та коштовні будівельні матеріали, звідусіль зганяли сюди вмілих майстрів.
У Персії найбільш поширеними були скельні гробниці Фасади царських гробниць досягають дуже великих розмірів. Вони доволі пишні за своїм оформленням. Гробницю Дарія (рис.3.30) висікли в скелі на висоті 20 м, фасад її мав вигляд заглибленого в скелю широкого хреста. Його долішню частину залишили гладенькою, а у горішній знаходиться рельєфне зображення царя, котрий сидить на помості, який підтримують чоловічі фігурки,
розміщені двома ярусами. Вони уособлюють країни, що входили до складу Перської держави. Над головою царя – бог Ахурамазда, який благословляє правителя. Середня частина хреста зайнята фасадом самої гробниці; в центрі – великий дверний проріз, що веде у внутрішню поховальну камеру, а обабіч – по дві колони, котрі підтримують архітрав. Форма капітелей і баз повторює колони палаців.
Для перської палацової архітектури на відміну від ассирійської стає характерним об'єднання в окремій будівлі цегли, дерева і каміння. Комплекс палацових будівель у Персеполі (рис.3.31) підносився на величезній терасі (450х300 м), яка була частково вирубана в скелі, а частково доповнена кам'яною кладкою з підпірною стіною, велетенські блоки якої скріплювали залізні скоби. Головний вхід на терасу знаходився з південного боку, де парадні сходинки приводили в невеликий двір, на початку якого стояли величні пропілеї Ксеркса – «Брама усіх країн» (рис.3.31а, 3.32).
Особливо вражали у перських палацах грандіозні приймальні зали – ападани – вершина будівельного мистецтва у стародавній Персії. Ападана Дарія (рис.3.31б, 3.33) з кам'яними колонами висотою 18,6 м була б спроможна вмістити усіх відвідувачів палацу «Україна» у Києві.
Ця ападана за формою плану була квадратна (62,5х62,5 м) і з усіх боків мала подвійні 12-колонні портики.
Стіни залу товщиною 5,6 м викладені з сирцевої цегли, а колони - кам'яні. Оригінальні капітелі колон (рис.3.34) виникли під впливом дерев'яних підбалок з розвилками, що забезпечували краще спирання перехресних балок перекриття.
Мотиви орнаментики, якою прикрашали царські палаци, показані на рис. 3.35. Стіни сходинок ападани облицьовані кам'яними плитами, суцільно покритими рельєфними зображеннями, і завершені зубчастим парапетом. У середній частині підпірної стіни, між крилами сходинок, зображені дві групи воїнів, немовби охороняючих вхід до царської резиденції; а в трикутниках – леви, що нападають на биків (рис.3.36).