Архітектура передньої азії (XXX – IV століття до н.е.)
Центром шумерсько-аккадського дому на півдні був тінистий двір, з якого через двері (спочатку їх заміняли очеретяні завіси) можна було пройти до невеликих житлових кімнат (рис. 3.5). На півночі вони були розташовані навколо найвищої головної кімнати з вогнищем і вписувалися у квадратний або прямокутний план.
Будинки заможних городян були навіть дво- і триповерховими (рис.3.7). Всередині вони мали балкони та галереї. В домах існували вбиральні і стічні труби. Вікон або не було взагалі, або їх робили невеликими, щоби влітку краще зберігалася прохолода, а взимку – тепло. Це спричиняло замкненість їх зовнішнього вигляду.
Для храмів і палаців також характерною є схема плану у вигляді квадрата або прямокутника з мальовничо розташованими прямокутними дворами (рис.3.3, 3.9). Вони розміщувалися в укріплених цитаделях міст, як-от храм у місті Тудуб (рис.3.10). Тут спорудили першу овальну терасу площею 8000 м2 і оточили її муром з монументальною брамою. У дворі за цим муром знаходився великий житловий будинок верховного жерця. Далі йшла овальна й оточена муром тераса висотою 6 м. Всередині цього овалу вздовж стіни навколо прямокутного двору розташовувалися склади, кухні й майстерні. В задній частині цього двору, знову-таки на платформі, височів сам храм.
У Межиріччі монументальні будівлі через слабкість наносного грунту взагалі зводили
на високих платформах, які облицьовували цеглою й обмазували бітумом. Цей захід був не лише конструктивним, але водночас і художнім. Будівля, піднесена вгору, краще виражала силу і могутністиь богів, жерців, правителя.
Також у центрі священної округи на велетенській терасі здіймається храм бога Ана – володаря неба й покровителя міста Урук (рис.3.9). Сторони його тераси з похилими стінами – 70х60 м, висота – 14 м; на неї ведуть двоє сходів. Шумерський храм розвинувся з людського житла: тут також велике середнє приміщення з вівтарем оточують менші каплиці, зовнішні мури храму мали білу обмазку, звідти його умовна назва «Білий храм».
Храм в Єль-Обейді теж містився на високій платформі з щільно утрамбованої глини. Стіни платформи й храму згідно з давньошумерською традицією були розчленовані вертикальними виступами (контрфорсами). Крім того, стіни платформи в долішній частині були обмазані бітумом, а вгорі побілені і таким чином членувалися також по горизонталі. Вздовж стіни храму в нішах між виступами стояли дуже виразні мідні фігурки биків (рис.3.8а).
Храми були в кожному шумеро-аккадському місті. Найвідомішим і до того ж добре дослідженим є місто Ур, яке близько 2100 р. до н.е. досягло свого розквіту (рис.3.11). В цей період Ур мав 40-50 тис. мешканців. Ріка Євфрат текла попід самим Уром і наповнювала штучний канал, який оточував його товсті й могутні сирцеві мури. Канал утворював еліпс, велика вісь якого дорівнює приблизно одному кілометру й орієнтована з південного сходу на північний захід. Під мурами було два порти: на Євфраті і на каналі. Місто ділилося на майже суцільно одноповерховий житловий район, що розстилався у вигляді плоскої рівнини, і цитадель (рис.3.12).
Комплекс цитаделі виділявся не тільки в плані, але й у силуеті міста, бо там височів храм бога місяця Наннара. Він панував над містом, був ідейним та композиційним центром священної ділянки. На відміну від попередніх він стояв на вершині ступінчастої піраміди, яка складалася з трьох поставлених одна на одну платформ (рис.3.13). Ця форма культових споруд стала типовою у Межиріччі й одержала назву «зіккурат» («вершина»). Три яруси зіккурату в Урі – найдавнішого з відомих (побудований принаймні на сто років раніше від найстарішої єгипетської піраміди!) – були вирішені в контрастних тонах: долішній був обмазаний бітумом, середній – облицьований червоною випаленою цеглою, горішній – вибілений; на ньому на висоті близько 21 м підіймався храм, обкладений блакитною глазурованою цеглою.
Зіккурат був «сходами на небо». Він яскраво виражав ідею сили богів, уособлював ієрархічну структуру суспільства, на верхньому щаблі якого стояли обожнювані правителі. Кожне шумерське місто було присвячено одному з богів, який вважався його покровителем. Місто Ереду, розташоване за двадцять кілометрів на північ від Уру, вважалося містом бога вод і мудрості Енкі. Тут у цитаделі також височів зіккурат (рис. 3.8). Він був менший, ніж урський, але кращий за композиційно-художнім вирішенням.Двох вершин досягла шумерсько-аккадська архітектура: однієї – в монументальних спорудах, а другої – в будівництві міст. Шумери – перші відомі в історії будівничі міст – міст, у яких колишні кочівники обернулися в осілих людей. Вони зробили те, що потрібно було для захисту міст від ворога, створили площі перед палацами й храмами, забезпечили місту питну воду і стічні канали, спорудили громадські будівлі, які зміцнювали в громадян почуття гордості й самосвідомості; усе це було зроблено надзвичайно досконало й не мало більш ранніх прототипів.