Архітектура передньої азії (XXX – IV століття до н.е.)

У VIII – VI ст. ст. до н.е. на півночі Межиріччя, там, де колись було Аккадське царство, виникла могутня військова держава Ассирія (рис.3.14). Ассирійці мали велике і добре озброєне військо. В їхніх перемогах ассірійцям допомагало те, що вони перші навчилися виробляти залізо й озброїли своїх воїнів невідомою раніше залізною зброєю. Царі Ассирії завоювали все Межиріччя, Сирію, Фінікію... Вони грабували переможені країни, а людей вбивали або забирали в полон. Своєю жорстокістю ассирійці перевершили всіх завойовників стародавнього світу. Загарбання скарбів, одержання данини, взяття полонених дозволили ассирійським царям вести велике будівництво. Пишно забудовувалася і прикрашалася їхня столиця – найдавніший Ашшур, покровителем якого був верховний бог ассирійського пантеону – Ашшур. Столиця була побудована на березі річки Тигр, щоб у її порту мали змогу розвантажуватися торговельні судна. Великі ассирійські міста одночасно були й міцними фортецями, здатними витримати і зухвалий штурм, і тривалу облогу. Ашшур був обнесений мурами з сирцевої цегли висотою 15 – 18 м і товщиною близько 6 м з підмурком із великих кам'яних брил. З зовнішнього боку стіни через кожні 20 м йшли башти-контрфорси. Поміж пласких дахів домів та палаців підносилися башти храмових зіккуратів. В Ашшурі, на відміну від більшості месопотамських столиць, їх було три: зіккурат покровителя міста – бога Ашшура і зіккурати храмів Ану й Адада (рис.3.16). Вони розташовувалися поруч, мали загальний двір, а в святилищах, що містилися між цими баштами, шанували бога грому Адада та його батька – бога неба Ану.

В правління Саргона II була заснована нова столиця – резиденція царя Дур-Шаррукін (у перекладі «Фортеця Саргона»). Як і Ашшур, вона стояла теж на Тигрі, але подалі від районів безперервних воєнних дій. В її плануванні відбився подальший розвиток містобудівництва Дворіччя – розробка прямокутної схеми міського плану. Прямокутник фортечних мурів (рис. 3.17) був орієнтований по сторонах світу своїми наріжниками. Сотні тисяч полонених з Ізраїлю, Урарту та інших країн побудували місто з його чудовими палацами, садами і храмами всього за чотири роки. Її цитадель з палацом Саргона II була розташована не всередині міста, а біля зовнішніх стін. Це давало можливість швидко перекинути війська до палацу по широких стінах фортеці й легко одержати допомогу ззовні у випадку повстання населення проти деспота.

Палац Саргона містився на величезній платформі висотою приблизно з сучасний п'ятиповерховий будинок (14 м). Інтереси оборони міста збігалися тут із художніми – звеличенням царя. Приміщення палацу групувалися навколо великих та малих дворів (рис. 3.18). До комплексу палацу входив і зіккурат. Урочистою була композиція головного входу, який був фланкований двома баштами (рис.3.19), чиї долішні частини були складені з величезних кам'яних блоків, оздоблених рельєфами фантастичних крилатих биків з головами ассирійських царів (рис.3.20). У палаці Сарагона II було двісті десять залів і тридцять дворів. Стіни палацу прикрашали розкішні рельєфи, що розповідали про життя володаря. Загальна їхня площа становила 6000 м2 . У палаці були водогін, каналізація і солідні склади харчів та зброї.Дур-Шаррукін проіснував недовго і вже наприкінці VII ст. до н.е. був зруйнований мідянами. Син Саргона Сінаххериб (704 – 681 рр. до н.е.) переніс столицю у Ніневію – на Тигрі трохи на південь від Дур-Шаррукіну. У Ніневії, яку називали «Лігвом левів», за бажанням царя Сінаххериба були посаджені сади та тінисті парки. Зберігся указ Сінаххериба щодо планування Ніневії. Згідно з ним ширина головної вулиці, по який проходив шлях процесій, мала бути (нашими мірами) 26 м. Забудовникові, який звів свій будинок за межею «червоної» лінії, погрожувало бути настромленим на палю на даху власного дому. Та найбільшого розквіту Ніневія набула за часів царя Ашшурбанапала (669 – 635 рр. до н.е.), котрий створив там найобширнішу на Стародавньому сході бібліотеку, яка налічувала більше 20000 клинописних глиняних табличок. Ніневія за його часів стала найкрасивішим містом, розкішною столицею неосяжної Ассирійської держави (рис.3.21). Та існувати довго їй не судилося. На той час імперія розрослася до таких розмірів, що нею вже неможливо було управляти. Вона почала розпадатися. Мідійці об'єдналися з іншими пригнобленими народами й розгромили Ассирію. Для того, щоб узяти столицю Ніневію, переможці перегородили ріку Тигр і спрямували її води на місто. Так само за 77 років до того ассирійський цар Синаххериб зруйнував Вавилон за відмову здатися. Так Ассирію постигла помста народів...

Та на відміну від Ніневії, яка назавжди пішла в небуття, Вавилон був відбудований і наприкінці VII ст. до н.е. став найбільшим містом Дворіччя, світовим торговельним та культурним осередком з населенням близько 360 тис. чоловік, столицею Нововавилонської держави (рис.3.22). Велике будівництво ведеться не тільки у самому Вавилоні, але й в інших містах держави, наприклад, в Урі. Вавилонські царі, у чиї володіння входило тепер це місто, прагнули здобути прихильність шумерського бога місяця Наннара. За Навуходоносора II (605 – 561 рр. до н.е.) до старого ядра тамтешнього зіккурату (рис.3.13) приробили нову оболонку, а потім надбудували (рис.3.22а).

За того ж Навуходоносора II, який завоював Іудейське царство, а людей погнав у рабство (біблійний вавилонський полон євреїв), Вавилон став найпишнішим містом Стародавнього світу і гордо називав себе «пупом світу». Своєю красою та багатством він вражав усіх, кому доводилося тут побувати. Захоплювало правильне й розумне планування столиці Вавилонського царства (рис.3.23). Вона була збудована у формі чотирикутника, орієнтованого по сторонах світу наріжниками. Євфрат перетинав місто, розділяючи його на дві частини. По обидва боки ріки тягнулися набережні, захищені від руйнівних під час повені хвиль міцним муром.