Дзвінниці Закарпаття
Надзвичайно цікавою й цінною є група готичних дерев'яних церков у долині Тиси. Церкви в селах Сокирниця, Крайниково, Да-нилово, Олександрівка Хустського р-ну (західно-південна частина колишнього Мара¬мороського комітату) справляють незабутнє враження. У стрункому силуеті цих храмів їх творці, здається, зафіксували мить, коли ство¬рене руками на землі ніби долає силу тяжіння і от-от злетить стрімкою стрілою у височінь. Готичні церкви Тячівського району (Діброва, Нересниця) є трохи меншими. По долинах річок Ріки та Тереблі готичний стиль заходить аж у Міжгірський район (Негровець, Репин-не, Сухий, Рекіти, Тюшка, Обляска, Сойми, Кужбиї), а також в Іршавський (Івашковиця, Локоть) та Виноградівський (Новосели¬ця). У 1930-х роках дві готичні церкви з сіл Нижнє Селище та Холмовець перевезено в Чехію. Закарпатські готичні церкви багато чим подібні до готичних храмів та дзвінниць румунського й угорського Потисся.
Своєрідним явищем є три церкви в стилі "ампір" у верхоріччі річки Тересви (північна частина колишнього комітату Мараморош), що походять від так званих "Saalkirche". Найцікавіша з них стояла до 1939 р. у селі Лопухово. Ще одна згоріла в 1971 р. в Русь¬кій Мокрій. Збереглася єдина церква в Ні¬мецькій Мокрій, яка, очевидно інспірувала будівництв двох інших в українських селах.
На закарпатській Гуцульщині (східна час¬тина колишнього комітату Мараморош) зно¬ву відчутна традиція східного культового бу¬дівництва з його симетричним розподі¬лом об'ємів і домінуючим центральним верхом. Гуцульський стиль, подібно до бой¬ківського, справляє враження спокою та врівноваженості, підсилене горизонтальним ритмом споруди. Можливо, найкраща на всій Гуцульщині п'ятизрубна церква міс¬титься в с. Ясіня. Друга гуцульська церква стоїть у Лазещині. У гуцульських селах Івано-Франківщини кілька десятків п'ятизрубних церков являють усі можливі варіації цьо¬го стилю, але й серед такого багатства дві за¬карпатські церкви посідають визначне місце, тим більше, що всі гуцульські церкви Франківщини вкриті бляхою.
Церкви в селах Розтоки, Кваси, Луги, Білин, Стебний, Чорна Тиса, Ділове утворюють ще один стиль закарпатської гуцульської церкви, названий чеським дослідником ї. Мі-ланцем "середньогуцульським", на відміну від "північногуцульського" (Ясіня, Лазещина). Більшість церков цього стилю має в плані латинський хрест із короткими бічними рамена¬ми, в яких вгадуються розвинуті рамена п'ятизрубної церкви. Основний об'єм -- видов¬жена базиліка під двосхилим дахом з низькою баштою, вкритою шатром з маківкою. Всі ці храми порівняно нові (найстарший у с. Чор¬на Тиса -- з 1836р.). Всі стоять у долинах річок Білої і Чорної Тиси.Дерев'яні церкви 2-ї половини XIX та 1-ї половини XX ст. можна виділити в одну гру¬пу "нових" базилічних церков. Ці споруди втрачають ряд суттєвих рис, властивих ста¬рим храмам (опасання, ґанок із стовпчика¬ми, розвинуті завершення веж), і тяжіють до уподібнення з мурованими базилічними цер¬квами незалежно від етнічного регіону. Отже за останні 150—180 років церков традицій¬них стилів уже не споруджували. Запанував єдиний взірець базилічної церкви. Незважа¬ючи на певну однотипність та на пізніші пе¬реробки, всі ці храми, безперечно, належать до цінних пам'яток народного будівництва. Серед них вирізняється кілька мініатюрних церков-каплиць кінця XIX або початку XX ст. Цінність цих споруд у тому, що вони донесли до нашого часу тип малих культових споруд невеликих, відда¬лених сіл.
Дерев'яні церкви почали масово заміню¬вати мурованими в XIX ст.
Скарбниця народного культового будів¬ництва відчутно збідніла протягом XX ст. Можна назвати три періоди руйнування де¬рев'яних культових споруд. Перший — від по¬чатку XX ст. до 1945р., коли відбувається розпочата в XIX ст. заміна дерев'яних церков мурованими єдиного базилічного зразка. ). За двадцятиріччя належності Закарпаття до Чехословацької республіки вперше було сказано про захист дерев'яних культових споруд. Уперше публікуються статті та книги про народне зодчество, в основно¬му українських та чеських учених.
Другий період нищення дерев'яних цер¬ков розпочався після Другої світової війни, в умовах СРСР. Здійснювалася цілеспрямова¬на робота щодо зменшення кількості культових споруд у західних областях України (у східних — церкви вже було майже знищено, починаючи з 1917р.). Для досягнення мети не добирали засобів.
У 1961 р. американський художник Роквел Кент відвідує Закарпаття і, зачарований дерев'яними церквами, пропонує реставрувати їх за власні гроші, чим вик¬ликає обурення в тогочасних керівників. Адже обласний комітет компартії вирішив, що до¬сить мати по одній дерев'яній церкві з кож¬ного стилю!
Третій період нищення пам'яток культу¬ри відбувається, на жаль, нині, на наших очах. В умовах релігійної свободи люди прагнуть замінити дерев'яні церкви мурованими або переробити старі. Кількасотрічні перлини де¬рев'яної архітектури вкривають шифером, бляхою.), майже у всіх дію¬чих церквах стіни всередині обшивають кар¬тоном, а замальовування старих іконостасів набуло такого розмаху, що можемо говори¬ти про катастрофу закарпатського іконопису.