АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ
Тепер Александр мріє здійснити похід проти Перської імперії. Він хоче, щоб македоняни вважали його своїм царем, а греки — владикою й месником. Але все було не так просто. В Александра було недостатньо кораблів, щоб битися на морі, відчувався брак коштів. Александр міг покладатися на вмін¬ня македонян битися на суші, дуже швидко долати великі відстані й брати укріплені міста. Перед початком походу в Александра були великі борги. Використовуючи доходи від рудників, він міг розплатитися з ними, але цар роздав гроші й звільнив власників рудників від внесків до державної скарб¬ниці. Тепер ніщо не утримувало Александра в рідній Маке¬донії.
Наприкінці березня вирішено було виступати. Флотилія царя, йдучи через Егейське море, узяла курс до бухти, де ко¬лись ахейці влаштували пристань для своїх кораблів. Набли¬зившись до берега, Александр кинув спис, і він встромився в землю Азії. Потім він зіскочив на берег і першим зійшов на землю. Спис здавна вважався зброєю, якою боги виражали своє ставлення до вчинків людей. От чому землі, «завойовані списом», вважалися даром богів. Так і для Александра спис, що встромився в землю, став великим символом.
Біля Граніка відбувся перший бій. Перси чекали Алексан¬дра саме в цьому місці. На четвертий день маршу, після обіду, македоняни наблизилися до Граніка й побачили на іншому березі персів. Александр відразу віддав наказ про початок бою. Правила військового мистецтва не рекомендували кида¬ти в бій утомлених воїнів, але Александр знав одне: нападати на супротивника треба там і тоді, коли той найменше очікує. Александр теж брав участь у бою, що й вплинуло на його результат. Під час бою цар опинився в оточенні ворожих сол¬датів, у нього зламався спис. Один із перських кіннотників розсік його шолом, а інший сподівався завдати смертельного удару ззаду. Але Александра врятували його вірні піддані. Наприкінці битви перси кинулися тікати. Александр утратив не так уже й багато своїх солдатів: ЗО піхотинців і менше 100 вершників (правда, у їхньому числі 25 гетайрів). Однак було багато поранених, про них Александр просив якнайкра¬ще подбати. Рідних убитих він звелів звільнити від усіх пода тків. У результаті цар зарекомендував себе справжнім «бать¬ком воїнів». Він здобуває чимраз більшу популярність серед своїх солдатів.
Трохи пізніше Александр хоче захопити іонічні міста. Там він не зустрів жодного опору. Тільки Мілет довелося брати штурмом. Але Іонічна війна не могла закінчитися тільки взят¬тям Мілета. Біля Галікарнасу, столиці Карії, ворог об'єднав свої армії. Коли Александр наблизився до цього міста, захис¬ники не наважилися почати відкритий бій, сподіваючись на міцність міських стін. Цар використав свої облогові машини й далекобійні знаряддя. Македонянам удалося зруйнувати сті¬ни й вежі настільки, що можна було атакувати місто. Алек¬сандр вагався, очікуючи здачі супротивника. Не дочекавшись, Александр наказав знищити решту міських будівель. Персам ніде було сховатися. Вони розуміли, що на суші не подолають Александра тому перси вирішили продовжувати війну на морі. Це було невигідно македонському цареві. Тому він вирішив завоювати Малоазіатське та Левантійське узбережжя й в та¬кий спосіб відрізати ворожий флот від матеріальних джерел. Так він сподівався остаточно розгромити флот ворога.
) Коли Александр завоював Малу Азію, він вирішив не вважати її македонським володінням. Це були його особисті провінції.
Потім армія Александра повинна була приєднатися до військ, що знаходились у Центральній та Малій Азії. Похід був досить легким. Величезні території були пройдені без бою. Перси боялися армії Александра та всюди відступали. Армія дійшла до Гордій. У міській фортеці знаходилася давня цар¬ська колісниця. Повіддя колісниці були так хитро зав'язані, що ніхто не міг розв'язати вузол. Здавна існував переказ, що корона царя перейде до того, хто зуміє розв'язати вузол. Алек¬сандр вирішив довести всім, що саме він і повинен розв'язати цей вузол. Йому це не вдалося, і він застосував силу — розру¬бав вузол мечем. Це зробило Александра спадкоємцем фри¬гійських царів.Потім Александр вирішує направитися в Кілікію. Після захоплення Кілікійських воріт Александр одержує звістку, що Дарій вступив у Сирію. У Дарія було величезне військо, на ті часи, ймовірно, найбільше з усіх, що будь-коли були в Азії. Дарій вирішив битися біля міста Сохі, гадаючи, що Александр знаходиться саме там. Однак цар був у Кілікії. Тоді Дарій через Левиний прохід вирушає в Кілікію. А Александр виру¬шив у Сохі через Ісс. Перси першими зрозуміли всю курйоз¬ність положення й почали переслідувати Александра, який оде¬ржав звістку про це в Іссі. Перси опинилися в такому місці, де не могли скористатися своєю чисельною перевагою.
Після обіду Александру вдалося закінчити підготовку до битви, і він вирішує атакувати. Бій проходив зі змінним успі¬хом, але лише до того моменту, поки в атаку не кинувся сам Александр. Він опинився в тилу війська Дарія. Назустріч Але¬ксандру ринулися охоронці Дарія, але відразу були відтиснуті назад. Дарій, оцінивши непередбачену для себе ситуацію, зля¬кався й утік з поля бою. Перси були переможені. Однак бій був важким: обидві сторони зазнали великих втрат. Александр був поранений.
Македонянам удалося захопити багату здобич. До того ж вони взяли в полон усю родину Дарія. У цій битві Александр, незважаючи на велику перевагу ворога, зміг перемогти завдя¬ки своїм особистим якостям. Тепер для царя були відкриті всі дороги. Александр уже мріяв про Фінікію.