АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ
Весілля Філіппа й Клеопатри було дуже пишним. Алексан-дрові довелося бути присутнім і на весіллі, і на бенкеті. Він напився більше, ніж слід. Сорокашестирічний цар сяяв від радості поруч зі своєю шістнадцятирічною нареченою. Аттал, який був тісно пов'язаний з родом пармініона, звідкіля похо¬дила Клеопатра, приніс жертву богам та попросив їх подару¬вати цареві законних дітей. Стихійні сили пробудилися в Але¬ксандрі, він схопив кубок, що потрапив під руку, і жбурнув його в кривдника. Той почав захищатися. Філіпп заступився за Аттала. Цар підняв меч на юнака, але, будучи п'яний, не втримався й упав. Тоді Александр сказав: «Ось людина, яка збиралася йти походом в Азію, а не в змозі навіть пройти від ложа до ложа».
ЦАРЮВАННЯ Й ВІЙСЬКОВІ ПОХОДИ
Александр покинув крашу, відвіз матір на її батьківщину, а сам вирішив податися в Іллірінію. Філіпп не хотів розривати стосунки з рідним сином і за допомогою ксєна Демарата зна¬ходить Александра, умовляє його повернутися додому. Син погоджується, але так і не знаходить спільної мови зі своїм батьком.
Однак літо 336 року до н. е. зненацька принесло синові порятунок від батька. У місті Егі проходило урочисте весілля сестри Александра з епірським царем. Після урочистої проце¬сії всі повинні були податися до театру. Цар йшов разом зі своїми придворними, із сином через юрбу, і тут його вразив меч убивці. Убивцю відразу спіймали й стратили. Разом із його смертю вмерла надія на об'єднання грецьких і македон¬ських царств.
Александру задуми батька здавалися занадто вузькими, адже він мріяв об'єднати всі країни й народи. Нещастя не зава¬дило Александру рішуче взяти у свої руки владу. Треба було негайно діяти. Це розумів і наймогутніший з наближених Фі-ліппа — Антипатр. Він відчував зв'язок, що поєднував Арісто-теля з Александром. Рішення було прийняте: Антипатр висту¬пив перед громадою з промовою на користь Александра. З відданими йому воїнами Александр повернувся в місто та за¬йняв його. Він скористався збудженням, що панувало в наро¬ді й армії, захопив і знищив усіх, хто здавався небезпечним для трону, незалежно від того, наскільки вони були причетні до замаху на Філіппа. Із цього дня царем став двадцятип'яти¬літній юнак, хоча його не прийняли чимало підданих.
У тих народів, які були переможені .Філіппом, виникла чимала спокуса скинути панування македонян. На Балканах серйозних заворушень не виникало, але зовсім інакше склало¬ся в Греції. В Афінах панував святковий настрій, Фіви й Амб-ракія виступили проти македонських гарнізонів. Більшість ве¬ликих грецьких полісів відмовилися визнати Александра. Молодий цар зрозумів, що головне зараз — запобігти ство¬ренню проти нього єдиного грецького оборонного союзу. Він несподівано пробився зі своїм військом важкодоступними стежками у Фессалію, навіть не використовуючи зброї. Після цього він був вибраний довічним стратегом. Перейшовши гори, він став табором перед Фівами й відіслав ультиматум Афінам. Налякані грецькі міста намагалися перевершити одне одного, висловлюючи вірнопідданські почуття й запевняючи царя у своїй лояльності. Александр був визнаний вождем еллінів. Цей похід демонструє типову рису військового мистецтва Александра — подвійну раптовість.
Настав 335 р. до н. е. Саме цього року македонці хотіли остаточно розгромити іллірійців і підкорити трибаллів. Алек¬сандр зібрав сильне військо та послав на Дунай ескадру, щоб лідтрймати воєнні дії піхоти. Македоняни навесні вирушили з Амфіполя й, подолавши швидким маршем Родопські гори, на¬близилися до підніжжя Балкан, їм удалося зломити сильний опір супротивника. Македоняни перейшли через гори, розби¬ли трибаллів і досягли Дунаю. Александр несподівано для всіх вирішує форсувати Дунай. Раптовий маневр повинен був уразити супротивника. Протягом ночі він перекинув через зеличезну ріку частину свого війська. Завдавши удару наля¬каним трибаллам, Александр довів свою бойову міць. Трибал--и відразу ж здалися й підкорилися цареві. Панування маке¬донян розширилося аж до Дунаю.
У цей час іллірійці створили сильну коаліцію й захопили прикордонну фортецю Пеліон. Александр вирішив відвоюва ти втрачені землі. Однак іллірійці утримували всі навколишні вершини. Македонянам не вдавалося пробитися, вони почали відчувати брак продовольства. Тільки завдяки стрімкості й спритності маневру Александр зміг вирватися з оточення. Коли іллірійці святкували перемогу, Александр раптом напав на них, розбив і переслідував до рідних земель. Перемогою закінчив¬ся іллірійський похід Александра. Молодий цар показав, що самостійно може виплутуватися з найсерйозніших ситуацій і обходитися без допомоги досвідчених полководців — Анти-патра й Парменіона.Поки Александр святкував перемогу над іллірійцями, прийшла страшна звістка: збунтувалася Греція, об'єднавшись із персами. Через цей заколот розвіялися всі надії Александра на те, що він зможе зайняти провідне положення у світі. Мо¬лодий цар розумів, що, керуючи тільки Македонією, він стане володарем, яких була безліч серед варварів. Лише об'єднавши македонську корону з пануванням в Елладі, можна було досяг¬ти справжньої величі. У ті часи ім'я Александра ще не було відомим. Цар хотів перемогти без зброї, не бажаючи пролива¬ти кров, не бажаючи псувати свою репутацію насильством. Однак фіванці не поступалися. Александру не залишалося ні¬чого іншого, як застосувати зброю. Йому вдалося захопити Фіви. Александр улаштував у місті бойню, у такий спосіб при¬душивши заколот.