ХРИСТИЯНСТВО НА РУСІ

ПРАВЛІННЯ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА

Язичницькі вірування наших предків досить мало відомі. Як і всі арійці, руські слов'яни поклонялися силам видимої природи й шанували предків. Для Русі торговельні відносини з Грецією полегшували знайомство з Христовою вірою. Варя¬зькі купці й дружинники, які частіше, ніж слов'яни, бувають у Царгороді, задовго до слов'ян почали там навертатися до хри¬стиянства й приносили на Русь нове вчення, передаючи його слов'янам. За часів князювання Ігоря в Києві була вже хрис¬тиянська церква св. Іллі. Та. й у війську самого князя Ігоря було багато християн. Дружина князя княгиня Ольга також була християнкою. Словом, християнська віра була добре зна¬йома киянам ще при перших варязьких князях. Правда, Свя¬тослав ставився досить прохолодно до грецької віри; а при сині його Володимирі в Києві ще стояли язичницькі кумири (ідоли), яким приносили людські «треби», або жертви.

Прийняття християнства стало найважливішою подією в історії Київської Русі. Відбулося воно за часів правління київського князя Володимира (978—1015) і стало визнача¬льним фактором для всієї Русі. Церква дуже часта в ті часи порівнювала київського князя з апостолом Павлом. І справа не стільки в тому, що йому вдалося чудовим чином позбути¬ся сліпоти, скільки в тому, що князь Володимир із язичника став щирим християнином. І це після того, як язичники на¬магалися всіма можливими способами очорнити ім'я Христа. Князь Володимир став пізніше ревним прихильником хрис¬тиянства й так само ревно намагався всіх язичників перетво¬рити на християн.

Князь Володимир одержав язичницьке виховання. Це від¬булося в Новгороді, куди Святослав направив його княжити у восьмирічному віці. «І став Володимир княжити в Києві один, — мовиться в літописі, — і поставив кумири на пагорбі за теремним двором: дерев'яного Перуна зі срібною головою й золотими вусами, потім Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симарг-ла та Мокоша. І приносили їм жертви, називаючи їх богами... І опоганилася кров'ю земля Руська й пагорб той». У 983 році князем Володимиром була здобута перемога над ятвягами. За неї необхідно було, за язичницьким звичаєм, принести жертву богам — людську жертву. Жертвою був обраний юнак із хри¬стиянської родини. Батько юнака не міг змиритися з дурістю язичників, обвинуватив їх і їхнього божка в кровожерливості. Юрба розлютованих язичників убила й батька, і сина. Але, ймовірно, їхня смерть стала початком хрещення Русі. Смерть забрала двох християн — Феодора й Іоанна, а трохи пізніше до християн примкнули тисячі язичників на чолі з князем Воло¬димиром. Митрополит Київський Іларіон так писав про князя Володимира в «Слові про Закон і Благодать»: «Прийшло на нього одкровення Вишнього, поглянуло на нього Всемилос-тиве око Благого Бога, і засіяв у серце його розум. Він зрозу¬мів суєту ідольської омани й осягнув Єдиного Бога, який створив усе видиме й невидиме. А особливо завжди він чув про православну, христолюбиву й сильну вірою землю грецьку... Чуючи все це, запалав він духом і зажадав серцем він бути християнином і навернути всю Землю в християнство». Так само думали ненець Іаков, і літописець Нестор. Усі вони вва¬жали, що тільки завдяки втручанню Божої благодаті князь Володимир прийшов до розуму та прийняв те, що повинне було бути прийняте. Літописці бхилялися до думки, що у Во¬лодимира був гострий розум і «добрий смисл», що й допомо¬гли йому прийняти правильне рішення. До того ж у Києві вже протягом довгого часу існували християнські храми, з якими Володимир міг познайомитися й прийняти їхнє вчення.Існує кілька версій про те, де й коли був хрещений сам Володимир. Є офіційна версія, відповідно до якої князь був хрещений у Корсуні в 988 році — грецький Херсонес у Криму. Друга версія говорить, що хрещення князь Володимир при¬йняв у 987 році в Києві. Відповідно до третьої версії, місцем хрещення було обране місто Василів у 987 році. Це місто нині знаходиться неподалік від Києва й називається Васильків. Най¬більш достовірною є друга версія. Для цього є кілька причин. І чернець Іаків, і преподобний Нестір незалежно один від од¬ного засвідчують, що князь Володимир прийняв хрещення в 987 році. Іаків повідомляє, що Володимир після хрещення прожив ще 28 років. Якщо скласти 987 рік і 28 років, то вихо¬дить саме 1015 рік — дата смерті князя. Також чернець стверд¬жує, що Володимир здійснив похід на Корсунь на третій рік після Хрещення (саме 989 рік офіційно занесений у літопис як рік узяття Корсуні). Літописець Нестір стверджує, що князь Володимир був хрещений улітку 6495 року від створення сві¬ту, а це відповідає 987 року від Різдва Христового. Але є інші відомості. От як пише про прийняття Володимиром рішення про хрещення один із літописців: «Прийшли, — розповідає літописець, — до Володимира (986 р.) спочатку волзькі бол¬гари, похваляючи своє магометанство, потім німці від римсь¬кого папи, потім хазарські євреї з проповіддю свого закону й, нарешті, грецький філософ із православним ученням. Усі вони хотіли навернути Володимира у свою віру. Він же вислухав їх і всіх відсилав геть, крім грека. З греком він розмовляв довго, відпустив його з дарунками й почестями, але поки не хрестив¬ся. Наступного року (987) скликав Володимир своїх радни¬ків і розповів їм про прихід до нього проповідників, додавши, що найбільше його вразили розповіді грецького філософа про православну віру. Радники підказали князеві послати в різні країни своїх послів подивитися: «Хто яко служить Богові?» Побувавши й на сході, і на заході, посли потрапили в Царго-род і були вражені там несказанною благоліпністю грецького богослужіння. Вони так і сказали Володимиру, додавши, що самі не хочуть залишатися більше в язичництві, пізнавши пра^ вослав'я. Це випробування вір через послів вирішило справу. Володимир прямо запитав своїх радників: «Де хрещення при¬ймемо?» А вони згідно відповіли: «Де тобі любо». І от насту пного 988 року Володимир пішов із військами на Корсунь і осадив його. Місто завзято оборонялося. Володимир дав обіт¬ницю хреститися, якщо візьме Корсунь, і справді взяв його. Не хрестячись ще, він послав у Царгород до царів-братів Ва¬силя й Костянтина, погрожуючи йти на них і вимагаючи за себе заміж їхню сестру Анну. Царі сказали йому, що не можуть видати царівну заміж за «поганого», тобто за язичника. Воло¬димир відповів, що готовий хреститися. Тоді царі відправили в Корсунь сестру свою й із нею духівництво, яке хрестило руського князя та вінчало його із царівною. Перед хрещенням Володимир занедужав і осліп, але чудово зцілився під час самого таїнства хрещення. Помирившись із греками й віддав¬ши їм Корсунь, він повернувся з православним духівництвом до Києва й хрестив усю Русь у православну грецьку віру». Після хрещення князь Володимир почав носити ім'я Василій і вирішив назавжди позбутися язичників, перехрестивши їх у християн. Не тільки релігійні мотиви рухали князем. Він, без¬умовно, прагнув прилучитися до всіх культурних народів, які вже давно живуть за законами християнства. Це означало під¬няти на вищий рівень культурне й державне життя Русі. Тим більше, що Київська Русь давно вже була зв'язана з Візантією, яка проповідувала православ'я. Щоб забезпечити собі під¬тримку цієї великої християнської держави, князь Володимир одружується з Анною, сестрою візантійських імператорів Ва-силія II і Константина, які живуть у Херсонесі. Після одру¬ження Володимир повертається до Києва. Він привозить із собою не тільки жінку-грекиню, але й усіляке церковне начин¬ня, у тому числі хрести, ікони, мощі, і ревно береться до хре¬щення Руді.