НІМЕЦЬКА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВИ – КОРИСНИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Гітлер вдягнув на капітал ошийник, намордник, поводок з шипами і привчив його до свого канчука, з яким практично ніколи не розлучався. Він силовими методами запровадив класовий мир між працею і капіталом, між роботодавцем і робітником, - у цілковитій відповідності з тим примітивним, на перший погляд, гітлерівським трактуванням соціалізму, що його осміяв Г.Штрассер як досвідчений доктринер і просто талановита й високоерудована людина, котра читала Гомера в оригіналі. В ім’я усієї нації фашизм різко обмежив капітал в його економічному егоїзмі та правах і не вагався перепідпорядковувати його можливості загальним інтересам суспільства, гарантуючи навзамін капіталові класовий мир і спокій, а робітникам навзамін за їхні сумирність, сумління і працю - високу платню і високі стандарти споживання, медичне обслуговування, соціальний захист та право на безперешкодне здобуття протягом усього життя такої освіти і в такому обсязі (і все це коштом держави), якого той чи інший індивід бажав.

Замолоду німець коштом суспільства вчився і шукав себе, а вивчившись і знайшовши своє місце в суспільстві - служив йому, щоб мати гідну забезпечену старість і повагу. Класовий мир було встановлено насамперед завдяки тому, що нацизм спромігся без експропріації власності банкірів та підприємців запрягти їх до спільного національного воза разом із тими, кого вони, і то виключно у власних інтересах, так довго визискували, неначе кровно чужих. Унормувавши апетити капіталістів, відібравши частину їхнього паю на оплату праці робітників і службовців, націонал-соціалізм догодив одразу двом богам, яким молився: і соціалізмові, і націоналізмові. Без зруйнування основ господарчого і культурного життя нації були досягнуті справедливе виробництво і перерозподіл матеріальних благ (що відповідало доктрині соціалізації суспільства) і водночас - партнерство всередині нації шляхом співпраці усіх верств на загальнонародний інтерес (що відповідало вищим інтересам нації як основи доктрини націоналізму).

Таким чином, Гітлер показав себе політиком, котрий дотримується своїх передвиборчих обіцянок. Звісно, методи, якими вони реалізовувалися на практиці, були практично ті ж самі, що й у СРСР: терор, репресії, культ особи... З тогочасної Німеччини квапилися від’їхати не тільки ідеологічні інакодумці, а й ті власники капіталів, які не бажали підпорядковуватися законам нової держави, яка проголосила себе силою над усіма силами і дотримувала дані нею публічні обіцянки. Це була перша держава, котра не забезпечувала панування одних класів над іншими і не залежала від того, який блок партій за змовою захоплював на час від виборів до виборів владу у країні, щоб використовувати її виключно у своїх егоїстичних інтересах під виглядом демократії. Влада в цій державі існувала для всіх тих німців, котрі її прийняли і визнали попри всю її примітивність і обивательську сутність. Згодом націонал-соціалізм завів Німеччину у криваву прірву, однак це було згодом, а поки що гітлерівський фашизм демонстрував такі вдалі приклади організації внутрішньополітичного життя країни і досягнення загальнонаціональної злагоди, що вони не втратили своєї актуальності й досьогодні.Ось що пише з цього приводу І.Фест у своїй книзі ’’Адольф Гітлер’’: “Утопія про класове примирення виявилася настільки сильнішою від утопії про диктатуру одного класу над іншим, що Гітлер зумів привабити на свій бік значні загони навіть пролетаріату, який наводив жах, і включити їх до строкатого складу своїх прихильників, де були люди усіх класів, усіх категорій свідомості і майнового стану. І в цьому плані він справді відповідав своїм претензіям на роль “руйнівника марксизму”; принаймні, він відкрив вразливість марксизму і ту обставину, що цей супротивник зовсім не має на своєму боці законів історії. Як фігура соціальної революції, Гітлер, отже, становить амбівалентне явище, і його неодноразово відзначена “двоїста сутність” не виявляється ніде так виразно, як саме у цьому зв’язку. Бо не можна сказати, що революція, яка була справою його рук, відбулася нібито наперекір його намірам: революційна думка про “оновлення”, про перетворення держави і суспільства у вільну від конфліктів, по-бойовому згуртовану “народну спільноту” була домінуючою завжди (...). Та й супутні обставини націонал-соціалістичної революції, її тупа радикальність і позірно позбавлена програми всеїдність легко можуть слугувати підставою для того, щоб назвати її керівника і натхненника революціонером, оскільки з ближчої відстані майже всі процеси насильницьких перетворень виглядають “патетично кривавим шахрайством”. Тому й панування Гітлера слід, можливо, розглядати не ізольовано, а як терористичну, в певному розумінні якобінську фазу в ході тієї широкомасштабної соціальної революції, яка привела Німеччину у ХХ століття і до цього часу ще не дістала свого завершення”.

Хоч як це дивно, але скандальна за своїми засобами і напрочуд енергійна й ефективна спроба Гітлера порвати з порочним минулим хронічно відсталої Німеччини заради її оновлення і прориву в майбутнє з полону уявлень і химер ХІХ століття дістала несподіване продовження у спробі назавжди забути і Гітлера, і націонал-соціалізм з його соціальними експериментами усіма поколіннями німців повоєнної доби. Мало хто з них здогадувався і здогадується, що досвід створення держави як гаранта соціального, класового, внутрішнього миру і найсправедливішого в Європі розподілу національного багатства не урвався із закінченням короткої історії “тисячолітнього рейху”. Сучасна державна машина Німеччини - представник й оборонець інтересів усіх німців від самих же німців з їхніми суто людськими вадами та дрібноегоїстичними інтересами - походить саме з тієї варварської доби. Капітал у нинішній Німеччині приручений і видресируваний, робітничий клас забезпечений і лояльний, розрив між багатими і бідними по споживчому кошику практично відсутній і проходить лише по межі споживання товарів тривалого користування і предметів розкошів. Зарплатня німецького робітника і службовця в середньому у 2-2,5 рази вища за ту ж саму роботу, виконану в сусідніх країнах, які також мають високорозвинену економіку. Усе це - за рахунок тієї ролі держави, яку вона відіграє в Німеччині починаючи ще з тієї доби, коли стала втілюватися на практиці доктрина націонал-соціалізму як ідеології держави для всіх німців. Симптоматично було б у зв’язку з цим зацитувати окремі рядки, написані Гітлером у часи його піврічного ув’язнення в замку Ландсберг: