НІМЕЦЬКА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВИ – КОРИСНИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Ще загостреніше соціалістичні принципи засвідчені в ідейній спадщині молодшого сподвижника Грегора Штрассера - доктора філології Йозефа Геббельса. Як зазначають дослідники, до лав прихильників Штрассера Геббельса привів саме його політичний радикалізм: “Я - найрадикальніший. Людина нового типу. Людина-революціонер”, - писав молодий доктор у своїх щоденниках тієї пори. Йозеф Геббельс та Грегор Штрассер відрізнялися від Гітлера тим, що в умовах загального зубожіння мас, народного відчаю і страху перед майбутнім вимріяли такий романтичний, за визначенням дослідників, соціалізм, котрий підігрівався їхнім щирим сподіванням прорватися з націонал-соціалістичними ідеями в пролетарські кола Німеччини, які перебували на той час піді впливом комуністів. Гітлер же мислив відстороненими ідеями історичної величі й ганьби нації, інтересами раси, зовсім при цьому не переймаючись долею окремої особистості і навіть публічно відмовляючи їй на якісь права поза тими великими завданнями, що їх сам Гітлер і визначив, та вимагаючи, щоб кожен жив виключно героїчними, а вже потім соціальними категоріями.

Як редактор журналу “Націонал-соціалістіше бріфе”, Геббельс тієї пори посилено розробляв пролетарську тематику і не криючись надав журналові відверто антикапіталістичного спрямування. Геббельс відверто протиставляв робітничу північ Німеччини і міську пролетарську культуру зовсім іншій за духом й умовами життя буржуазній та сільській Баварії (де перебував з керівними партійними органами Гітлер). На сторінках цього видання переважали думки тих націонал-соціалістів, які вважали, що в партії не місце радикально налаштованим буржуям, що не слід сахатися соціалізму та робітників. “Ми - соціалісти, - формулював своє кредо журнал, - ми вороги - смертельні вороги нинішньої капіталістичної системи господарювання з її експлуатацією слабких, з її несправедливою системою оплати праці... ми сповнені рішучості за всяких обставин знищити цю систему”.

“Цілковито в тому ж дусі, - пише І.Фест, - Геббельс шукав формули зближення між національними соціалістами та комуністами і впорядкував цілий каталог їхніх ідентичних позицій і поглядів. Він зовсім не заперечував теорію класової боротьби і запевняв, що падіння Росії поховало б “на віки вічні наші мрії про націонал-соціалістичну Німеччину”. Геббельс публічно брав під сумнів навіть улюблене вчення Гітлера про універсального ворога-жида, оскільки як послідовник вчення про класовий світогляд освічений доктор філології (на відміну від свого партійного фюрера, який не міг похвалитися буржуазною освітою), вважав, що, “вочевидь, буде помилкою ставити на одну дошку єврея-капіталіста і єврея-більшовика”.

У той час, як Гітлер націлював на Росію вістря майбутніх німецьких завойовницьких походів, а Розенберг визначав Росію не інакше, як “колонію єврейських катів”, Геббельс з величезною повагою і симпатією відгукувався про російську схильність до утопії тощо. У це важко повірити, але соціалістичний радикалізм Йозефа Геббельса заходив настільки далеко, що на важливому партійному форумі він якось навіть вніс пропозицію, “щоб дрібний буржуа Адольф Гітлер був вигнаний з лав націонал-соціалістичної партії”.Помилкою буде вважати, що це був показний радикалізм. На гроші, позичені під заставу своєї аптеки, Грегор Штрассер заснував видавничий центр для пропаганди своїх поглядів. Крок для людини, яка жертовно віддавала останнє заради поширення своїх ідей без будь-якої вигоди для себе, дуже показовий і шляхетний, навіть у випадку, коли йдеться про націонал-соціаліста, - безкорисливість свідчить на користь чеснот цієї особи зокрема і руху взагалі. Публікації цих видань були сповнені непідробної духовності і щирості, що вигідно відрізняло творчу спілку обдарованих однодумців Г.Штрассера, насамперед Геббельса та Отто Штрассера, від того, що друкували видання, які обслуговували мюнхенських бонз.

Порив до дій і протестний потенціал послідовників Г.Штрассера був дуже високий і відрізнявся від тієї зовні непоказної лінії на легальність, якої дотримувався Гітлер після виходу із в’язниці: почасти зазнали переоцінки його погляди, почасти він нівелював радикальність заради того, щоб удавати громадську лояльність, аби його не було вислано як австрійця без німецького громадянства з країни і тим самим не було покладено край його політичній діяльності на благо Великої Німеччини. У дусі справжнього більшовизму послідовники нової теорії Г.Штрассера вимагали змінити тактику партійної боротьби на готову до крайніх дій “політику катастроф”. Ось що з цього приводу пише І.Фест, маючи на думці Г.Штрассера: “Усе, що було на шкоду і роз’єднувало цю державу - путч, бомби, страйки, вуличні ексцеси чи погроми - уявлялося його прямому жаданню захоплення влади підходящим для досягнення успіху.” “Ми досягнемо всього, - як тлумачив незабаром Геббельс цю концепцію, - якщо зрушимо в похід за нашу мету голод, відчай і жертви”. Важливим доповненням сприймаються слова того ж Геббельса про намір “розпалити іскри в нашому народі в одне велике вогнище національного і соціалістичного відчаю”.

Привід до роздмухування такої пожежі в 1925 році дала загальнонімецька дискусія про долю володінь князівських родин, реквізованих соціал-демократами під час листопадової революції 1918 року. І от тоді Гітлер, усупереч позиції більшості націонал-соціалістів, не став на шлях “політики катастроф”. Більш того, він виступив рішучим пожежником, який не дав паліям держави, яка й без того ледве животіла, роздмухати іскри невдоволення в загальнонаціональну пожежу. Подиву гідно дізнаватися таке про особу, яка була ладна спалити світ разом з Німеччиною для здійснення своїх умоглядних побудов.