Політика холодної війни

Тим часом деякі східноєвропейські країни, у тому числі Польща і Чехословаччина, прийняли запрошення брати участь у міжнародній конференції, що скликається 12 липня в Парижі для обговорення плану Маршалла. Проте через декілька днів під тиском СРСР спочатку Польща, а потім і Чехословаччина оголосили, що вони не будуть подані в Парижі. У Чехословаччині комуністи вже контролювали, крім посади голови Ради Міністрів, Міністерство Внутрішніх Справ і Національної Оборони і могли в будь-який момент захопити усю владу в державі. Та й суспільна думка в країні після Мюнхена більше довіряло слов'янському старшому брату, чим західним демократіям. 10 липня чехословацький уряд пояснив, що його участь у конференції могло бути витлумачене "як акт, спрямований проти СРСР". 11 липня Румунія, Угорщина, Албанія і Фінляндія також заявили про свою відмову; таким чином, саме липнем 1947 року варто датувати розкол Європи: з однієї сторони-клієнти США, з іншого боку - сателіти Радянського Союзу.Погіршення міжнародного клімату продовжувалося протягом усього 1947 року, відзначеного усе більш помітним утягуванням східноєвропейських країн в орбіту СРСР. У 1947 році оформлення режимів "народної демократії" вступило у свою другу фазу: після інтермедії "коаліційних урядів" (1945-1946 р.) влада переходила до комуністів. У Румунії в грудні король Михай зрікся від престолу на користь народної республіки. У Болгарії, що де був керівник Комінтерну Димитров, повернувшись із СРСР, створив у листопаді 1946 року уряд із комуністичною більшістю, улітку 1947 років була прийнята Конституція, скопірована з радянської. Наприкінці серпня був страчений лідер Партії болгарських селян Н. Петков, герой антифашистського Опору. У Польщі сформоване в 1945 році коаліційний уряд пішов у відставку після виборів у січні 1947 року; комуніст Беруть став Президентом республіки, а Гомулка займала посаду Генерального Секретаря Комуністичної партії. Вибори в Угорщині (серпень 1947 року), мистецьки проведені комуністом-міністром внутрішніх справ Л.Райком, завершилися поразкою селянської партії. Комуністи вирішили, що отримані на виборах 22% голосів, що зробили їхньою першою партією в країні, дали їм право захопити всі ключові посади в уряді, що вони і зробили. Тільки Чехословаччина, хоча яка поступилася радянському тиску по питанню про план Маршалла, продовжувала, здавалося, пручатися встановленню комуністами свого повного контролю над державою.

Така фаза формування блоків пройшла наприкінці вересня 1947 року, коли представники шести компартій країн Східної Європи і двох самих потужних західноєвропейських комуністичних партій (Франція й Італія) зібралися з ініціативи СРСР у замку Шклярска Пореба (Польща), щоб створити Комінформ -спільною інформаційне бюро зі штаб-квартирою в Белграді, покликане забезпечити обмін досвідом і, у разі потреби, координацію діяльності компартій на основі взаємної згоди. На Заході звістка про створення Комінформа було, природно, сприйнято як відродження Комінтерну. На ділі ж є серйозні підстави думати, що, за задумом Сталіна, цей крок уже тоді підготовляв і "відлучення" Югославії, сіючи насіння розбрату між її представниками, спеціально поставленими на друге місце в ієрархії міжнародного комунізму, і всіма іншими.

Як би те ні було, Радянський блок виглядав вражаючим монолітом, а народження Комінформа -оголошенням війни західної цивілізації. До речі, саме в такий спосіб заява, опублікована по закінченні зустрічі і що повторила основні тези доповіді Жданова, подавало міжнародне положення. Відповідно до нього у світі сформувалися два табори: з одного боку, імперіалістичний і антидемократичний табір, з інший, антиімперіалістичний і демократичний табір, основна ціль якого полягає в ослабленні імперіалізму, у посиленні демократії і ліквідації залишків фашизму. Заява різко критикувала тих комуністичних лідерів, що "приховували розбійницький характер імперіалістичної політики під маскою соціалістичної фразеології". Теорія "двох таборів" поховала спроби Бенеша і Масарика зберегти добрі стосунки з обома.

Парламентські вибори в Чехословаччині повинні були відбутися в травні 1948 року. Усе очікували відступи комуністів, на яких частина суспільної думки покладала відповідальність за важку продовольчу кризу. Усвідомлюючи навислу над ними погрозу, комуністи постаралися ще більш усталити своє панування в профспілках, армії і поліції. На початку лютого 1948 року міністр внутрішніх справ комуніст Нозек призначив декількох комуністів на вищі посади в державній безпеці. У знак протесту і бажаючи змусити уряд провести дострокові вибори 12 міністрів із помірних подали у відставку. Голова Ради Міністрів комуніст Готвальд звернувся по допомогу, погодивши цей крок із заступником міністра закордонних справ СРСР Зориним, що находились тоді в Празі, до збройної робочої міліції, чий виступ забезпечив остаточну перемогу комуністів. 25 лютого Бенеш уступив тиску вулиць,віддавши комуністам усі важливі посади в уряді, за винятком портфеля міністра закордонних справ, залишеного за Масариком (але той покінчив життя самогубством 10 березня). На минулих 30 травня по єдиному списку виборах перемогли комуністи. 8 червня Бенеш подав у відставку. Хоча "празька операція" і не внесла яких значних змін у сформовану геополітичну ситуацію, вона одержала величезний резонанс у світі. 5 березня 1948 року генерал Клейй відправив із Берліна телеграму, дуже характерну для тривожної обстановки, що царювала в той момент: "Вже декілька тижнів я почуваю, що в радянській позиції відбуваються приховані зміни, що змушують мене думати, що війна може вибухнути з драматичною раптовістю. " Центральному розвідувальному керуванню США треба буде 10 днів, щоб підготувати для Трумена доповідь із висновком про неможливість виникнення війни в найближчі 60 днів.Конфронтація СРСР і Заходу піднялася ще на один щабель улітку 1948 року через події, пов'язаних із блокадою Берліна. Провал конференції "останнього шансу" по німецькій проблемі (Лондон, листопад-грудень 1947 року) прискорив процес створення Західної Німеччини. У знак протесту проти рішення Західних держав про організацію виборів у західнонімецькі установчі збори маршал Соколовський, радянський представник у міжсоюзницькій Контрольній Раді по керуванню Берліном, 20 березня вийшов із цього органа, що призвело до ліквідації чотирибічної адміністрації Берліна. Була збережена тільки комендатура, що управляє муніципальною діяльністю. 31 березня радянська сторона встановила контроль за комунікаціями між Західним Берліном і Західної Німеччиною, щоб змусити західні держави лишити колишню столицю.