Міжнародний тероризм у XX ст
Проклинають. Погро¬жують. Стягують сили. Клянуться викоренити, за¬хистити підвалини демо¬кратії і плоди прогресу. Весь спектр безмірного шляхетного обурення, іс¬теричного переляку й не¬прихованої жадоби по¬мсти, - все, що завгодно, крім одного: прагнення зрозуміти.
Хто такі міжнародні терористи? звідки взяли¬ся? чого хочуть?
Ризикну стверджувати: вони похідне від нашої закоренілої у приземле¬ності цивілізації, щось на кшталт виразкової крово¬течі шлунка, що об’ївся й упився.
Кров, як відомо, тече і чужа, і своя: терористи не щадять самих себе, і це не вкладається в голові все¬світнього обивателя, який не тільки себе береже, а й не від того щоб підкріпити тваринний інстинкт само¬збереження велемовною риторикою. Права і свобо¬ди особистості, висока ціна людського життя - всі ці банальності буквально не сходять з язика. Чи давно ця ціна стала настільки високою на Заході?
Нагадаю тільки один загальновідомий факт: ще вчора екрани всього світу переповнювали італійські, французькі, американські фільми, що з дивовижною одностайністю розповідали зовсім про інше: про трагічну боротьбу одинака з корумпованим суспіль¬ством, про згубну атмосфе¬ру кругової поруки, про нелюдські закони купівлі-продажу, які мають за ніщо цю особистість і її до¬лю. Важко списати все це на підступні заміри світо¬вого комунізму.
Сьогодні факт забуто – і ні сліду здивування, жодного відчуття розри¬ву. Потрібно усвідомити, що в розвитку нашої цивілізації відбувся рап¬товий стрибок. Про нього начебто знають, але зна¬чення його не розуміють і тлумачать шаблонно й пе¬рекручено. Спробую по-своєму відповісти на запи¬тання, чим викликаний згаданий стрибок, як від¬бувся і до яких призвів наслідків.
Це трапилося недавно і якось неприродно швидко. Жодної поступовості, нічого від неквапливості ево¬люції. Лихий знак! Усе відбулося революційним шляхом, який сьогодні відкидають на словах і якому слідують на ділі з безглуздою готовністю. Зовсім раптово у плани, розрахунки й повсякден¬ний побут переможно вторглася електроніка - і ривком перекинула людст¬во в нову епоху, що її без тіні іронії і глузування на¬звали епохою споживання.
Головна риса епохи споживання - сплутаність і підміна понять, а її ос¬новна прикмета - жахливе перевиробництво в ряді країн товарів і послуг. Наївній уяві це здається заповіддю невичерпного благополуччя.
Усе раптом перемінило¬ся. Недавню непевність витиснула масова ейфорія, а колишні страхи не те щоб зникли але зіщулилися і зблідли. І з новою енергією піднеслася переконаність у небувалій силі людини, у безмежжі її можливостей. Правда це вже була не зовсім її власна сила, і ма¬ленька ця обмовка готува¬лася незабаром призвести до великих і неоднознач¬них наслідків.
Так; тепер вона була не одна. Неждано-негадано вона обзавелася не стільки ретельним слугою, скільки могутнім і діяльним союз¬ником. який усе найважче згоден був узяти на себе, украдливо нашіптуючи на вушко дитячу казку про блаженне дозвілля, про безтурботне майбутнє, схо¬же на вічні канікули.
І людина забула (тому, звичайно, що пам'ятала про це неміцно й без справ¬жньої переконаності), що її доля на Землі - наполегли¬ва робота над собою, а зовнішні успіхи - ніщо без внутрішнього дозрівання й розвитку, більше того: ве¬дуть самі по собі, за врод¬женою нашою схильністю зваблюватися й заносити¬ся, до деградації і зіпсуття. Не завважила вона також, що новий союзник фактич¬но пересмикує, що починає брати гору й нав'язувати їй свої ритми і концепції, владно вимагаючи при цьо¬му повної самовіддачі й не даючи натомість нічого, що бодай трохи походило б на обіцяні полегшення й дозвілля.
Що ж відбулося, не за видимістю, а насправді? Обдурена людина була втягнена в колесо прогре¬суючого прискорення, що є ніби імперативом про¬цесів, які відбуваються в електроніці, а лавина ма¬терії, що мовби спонтанно множиться, поховала її з головою. Вона вже не ба¬чила, не пам’ятала неба, не мала можливості зупи¬нитися з власної волі або повернути назад, відчува¬ючи тільки незліченні сту¬сани від сутичок із ма¬теріальними частками, твердіючи під градом цих стусанів і перетворюючись на таку ж частку, головне завдання якої - скріпити¬ся й вистояти.