Іван Грозний
Пройшли довгі і довгі роки, перш ніж Іван ІV домігся слухняності від бояр, поки ж він сам став знаряддям у руках придворних.
Создавшееся в наслідок "бесчиния і самовольства" бояр положення становило серйозну небезпеку для цілісності держави і повинні були викликати спроби зміцнити владу з боку тих груп пануючих класів, що побоювалися розвалу державної єдності. Першу таку спробу зробив Митрополит Макарій. По переконаннях він був гарячим прихильником сильної самодержавної влади. Під безсумнівним впливом Макарія склалася і політична ідеологія Івана Грозного. Макарію, очевидно, належала думка про вінчання на царство молодого Івана. Цей акт повинний був не тільки підвищити міжнародне значення Московського царства, але і зміцнити центральну владу, що розхиталася.
Коли Іванові виповнилося 16 років, Боярська дума і митрополит коронували його на царство. Прийняття царського титулу знаменував початок його самостійного правління.
Вінчання на царство відбувалося 16 січня 1547 р. Було зроблено всі, щоб додати йому якнайбільше блиску й урочистості.
Над Москвою плив дзвін. Дзвонили у всіх кремлівських ратуш, їм вторили окраїнні церкви і монастирі. Вони возвещали московським жителям про урочисту подію - вінчанні молодого государя великого князя всея Русі Івана Васильовича на царство.
У Кремлеві повільно і чинно рухалася процесія. З великокнязівського палацу вона направлялася до головного московського собору Успенія Богородиці, відбудованому при Івані ІІІ, діді нинішнього великого князя. У важких хутряних шубах, соболіних, горностаєвих, білячих, критих те східними шовками з яскравими розводами, те італійським оксамитом, те фландрским сукном, плавно рухалися бояри. Заворожена пишнотою ходу і серьйзоністю що відбувалася, юрба застигла. Чи жарт, вінчання на царство. Такого Москва ще не бачила.
Під час довгої, за звичаєм православної церкви, урочистої служби митрополит поклав на Івана хрест, вінець і бармы. Вустами митрополита була написана програма діяльності пануючи: У союзі з церквою, що відтепер з'являлася "матір'ю" царської влади, цар повинний був зміцнити "суд і правду" усередині країни, вести боротьбу за розширення держави.
По завершенні чина вінчання великий князь став "боговенчаним царем". По червоному оксамиті, струившемуся, немов потік крові, на сліпуче білому снігу, йшов у свої хоромы перший російський цар, що носив цей титул на за-кінних, з погляду того світу підставах.
Столиця держави, Москва, відтепер прикрасилася новим титулом - вона стала "царюючим містом", а російська земля - Російським царством. Але для народів Росії почався один з найтрагічніших періодів його історії. Наставав "час Івана Грозного".
У пору реформ особистий вплив Івана зменшувалося авторитетом його радників.
В молоді роки государ разом зі своїми обраними радниками повів сміливу зовнішню і внутрішню політику, метою якої було: з одного боку - упорядкувати законодавство, улаштувати обласне управління і залучити до нього виборних людей з різних станів, з іншого боку - розширити границі держави на Сході і Заході, домогтися берега Балтийського моря, зміцнити зв'язки з Західною Європою.
Ці складні задачі вимагали довгої і кропіткої праці, що не влаштовувало Івана. Ввівши опричнину, він прагнув дозволити задачі завершення централізації держави, перебороти опір боярської опозиції, домогтися зміцнення режиму особистої влади й боротися з ворогами. І якщо батько і дід Івана ІV уміло залучали на свою сторону колишніх незалежних князів, даючи їм щедрі обіцянки і реальні привілеї, то Грозний вніс у цей процес непередбачену жорстокість і деспотизм.
Він остаточно позбувся від старих радників і боярської опіки. Здавалося б, цар досяг, нарешті, необмеженої влади, який домагався. Але таке враження, очевидно, страждає перебільшенням. Опричнина з'явилася улюбленим дітищем Грозного, але вона не була плодом тільки його розуму й енергії. У найважливіші періоди опричнини поруч з царем Іваном незмінно виступає ціла плеяда діячів практичного складу, людей, що вселяють жах. "Напроти того, це панування людей, що самі налякані. Терор - це здебільшого, марні жорстокості, зроблені для власного заспокоєння людьми, що самі відчувають страх".Кривавий терор наклав глибокий штамп на всі сторони політичного життя суспільства. Ніколи ще не розцвітали настільки пишним кольором низькопоклонство і славослів'я. Ласкатели і співтрапезники без усякої міри звеличували мудрість і непогрішність правителя. Під впливом страху і непомірних славослів'їв Грозний, незважаючи на весь природний розум, усе більше втрачав перспективу, ставав нетерпимий до будь-якого протиріччя і вперто нагромаджував помилку на помилку. Зрештою, він оточив себе людьми самі сумнівними, безсовісними кар'єристами і катами. Опричнина створила видимість усевладдя московського самодержця. Але в царстві опричного терору правитель сам став іграшкою в руках авантюристів типу Малюти Скуратова.