Римське право і політика
Ряд важливих положень про правову регламентацію державної діяльності висловлював Ціцерон у висунених ним проектах законів про магістрати. Ціцерон зазначав, що імперій повинен бути законним. Слід, зауважував він, встановити”не лише для магістратів міру їх влади, але й для громадян міру їх послуху”.
Концепція Ціцерона про змішане правління і взагалі його судження про державу як справу народуявно розходилися з тогочасними соціально-політичними реаліями і дійсними тенденціями розвитку римської державності. Як теоретик і практичний політик, що був у гущі тодішньої боротьби за владу, Ціцерон не міг не бачити тенденції перегрупування сил і влади, відплив реальних повноважень від попередніх республіканських інститутів і їх концентрації в руках окремих осіб, насамперед тих, хто спирався на армію. Про це красномовно свідчили приклади возвеличення Сулли, цезаря. Концепція змішаної держави була частково здійснена в Римській республіці в той час, коли Ціцерону вдалося об”єднати блок сенатського і вершниківського станів проти змови Каталіни – претендента на монархічну владу.
Людський ідеал Ціцерона – “перша людина у республіці, утихомирювач, опікун – в епоху криз поєднуваву собі грецьку філософську теорію, А також римську політичну ораторську практику. Зразком такого діяча він вважав себе. Відповідність чи не відповідність людських законів у природі виступає, за Ціцероном критерієм справедливості чи не справедливості. Природне право виникло раніше, ніж бдь-який писаний закон. Вірніше, будь-яка держава взагалі була заснована.
Сама держава з її встановленими законами є за своєю суттю втіленням того, що за природою є справедливість і право.
В історії політичної і правової думки найбільшу увагу численних авторів привертали, зокрема, положення Ціцерона про правовий характер держави, про державу як справу народу і правове суспільство, про справедливість і правдивий закон, про природне право, про громадянина як суб’єкта держави і права.
Луцій Сенака – один із основних представників стоїцизму Стародавньому Римі перебівав під великим впливом давньогрецьких стоїків. Не відкидаючи рабства як соціально-політичного інституту, Сенека разом з тим відстоював людську гідність раба і закликав гуманно з ним як з духовно рівним суб”єктом. За Сенекою, неминучий і божественний за своїм характером “Закон долі2 грав роль того права природи. Якому підкорені всі людські відносини, в тому числі держава і закон. Вселенна, за Сенекою, природна держава зі своїм природним правом – справа необхідна і розумна. Членами такої держави за законами природи є всі люди, визнають вони це чи ні. Щодо окремих державних утворень, то вони випадкові і значні для вього людського роду.
Найбільш цінним і безумовним згідно з Сенекою, є велика держава. Розуміння “закону долі” власне полягає в тому, щоб протидіяти випадку, визнати необхідність світових законів і керуватися ними.
Він схильний до проповідей катпалізму, космополітизму та індивідуалістичної етики, морального самовдосконалення.
Він схильний до проповідей каталізму, космополітизму індивідуалістичної етики, морального самовдосконалення.
Подібні ідеї розвивав стоїк – раб за походженням Епіктет. Ві закликав до особистого морального удосконалення і віповіного виконання тієї ролі, яка послана кожному долею. Його теорія доповнюється різкою критикою багатства і засуджує рабство. Акцент при цьому робиться на аморальності рабства.
Стоїк, імператор Марк Аврелій Антоній учив, що дух цілого вимагає спілкування, але не хаотичного, а такого, що відповідає злагодженому порядку світу. Звідси випливає повсюдне в світі “підкорення і су підкорення”, а серед людей – “однодумство”, досягненню чого, за Марком Аврелієм, і служить стоїцизму.
Історична зумовленість політичної думки Стародавнього Риму означає в той же час її історичну обмеженість. Разом з тим теоретичні досягнення цієї думки використовувалися в наступних концепціях, модифікуючись і набуваючи нових значень в умовах, які змінювалися.
Сучасний цивілізований світ перейняв від Стародавньої Греції феномен публічної влади, а від Стародавнього Риму – принцип розподілу влади. Особливо треба відзначити роль Ціцерона котрий стояв біля витоків тієї юридизації поняття “держава”, яка в майбутньому здобула багато прихильників.Пильний інтерес до ідей Цицерона виявляли мислителі епохи Відродження, а потім французькі просвітники, які вбачали у Ціероні свого великого предтечу.