Римське право і політика

Історія давньоримської політичної думки охоплює ціле тисячоліття і в своїй еволюції відображає суттєві зміни соціально-економічного і політичного життя Стародавнього Риму. Історію Стародавнього Риму прийнято ділити на три періоди – царський, республіканський, імператорський.

В умовах рабовласницького суспільства, де раби не були самостійними суб”єктами політичного життя і залишалися лише об”єктами чужої власності, боротьба за політичну владу розгорталася в середині привілейованої меншості.

Давньоримська політична наука перебувала під впливом відповідних давньоримських концепцій. Коли в середині V ст. до н. е. плебеї вимагали створення письмового законодавства, Грецію відвідали римські посланці з метою ознайомитися з грецьким законодавством Солона. У Римі були прийняті знамениті закони – XII таблиць.

Великий вплив на давньоримських мислителів справили Сократ, Аристотель, епікурейці, стоїки, Полібій. Так, уявлення Демокріта про прогресивний розвиток ідей від первісного суспільного становища до створення упорядкованого суспільного життя і держави, погляди Епікура про договірний характер держави і права були сприйняті і розвинуті Тітом Лукрецієм Каром у поемі “про природу речей”. Його погляди на політику і державу теоретично відобразили ту нову, відмінну від давньогрецької, історичну і соціально-політичну реальність, в обстановці, якої він жив і діяв.

Марк Тулій Ціцерон – знаменитий римський державний діяч, оратор і мислитель приділяв значну увагу проблемам політики і держави. Відомі його праці “Про державу”, “Про закон”, Про обов”язки”, численні політичні і судові публікації. Ціцерон у своїй творчості протягом усієй практичної діяльності виступав за устрій сенатської республіки, проти повновладдя окремих осіб. У 45 р. до н. е ., коли сенат зазнав поразки у боротьбі з тріумвітаром, ім.”я Ціцерона було занесене у проскрипційні списки осіб, що підлягали страті без суду.

Ціцерон визначав державу як здобуток народу. Він підкреслював, що “народ – не будь-яке об”єднання людей, зібраних разом хоч яким би то було способом, а об”єднання багатьох людей, пов”язаних між собою згодою щодо питань права і суспільності інтересів”. Тим самим держава в трактуванні Ціцерона бачиться не лише виявом загальних інтересів усіх її вільних членів, що було характерно і для давньогрецьких концепцій, але одночасно і як одностайна правова єдність тих членів, окреме правове утворення.

Основну причину походження держави Ціцерон вбачав у вродженій потребі людей жити разом. Поділяючи в цьому питанні позицію Арістотеля, він розходиться з поширеним на той час уявленням епікурейців про договірний характер виникнення держави.вплив Арістотеля помітний і в трактуванні Ціцероном ролі сімї як первинного осередку суспільства, з якого поступово і природним шляхом виникає держава. Ціцерон визначає споконвічний зв’язок держави та власності і відтворює положення стоїків про те, що причиною утворення держави є охорона власності.

Критерій розрізнення форм державного ладу Ціцерон вбачав у характері і волі тих, хто править державою.

Залежно від кількості правлячих він виділяв три прості форми правління: царську владу, владу оптиматів і народну владу. Під помітним впливом Аристотеля і особливо Полібія Ціцерон зробив висновок, що достоїнство цих трьох форм у їхньому взаємоєв”язку та єдиності. Зразком змішаного змішаного державного ладу він вважав Римську республіку III початку II ст. до н. е.

Спотворені форми панування не є формами держави, оскільки в цих випадках зовсім відсутня сама держава в розумінні спільної справи і досягнення народу, відсутні спільні інтереси і загальнообов”язкове для всіх право. Так, правління оптиматів може перетворитися правління кліки багатих. Хоч така влада і продовжує помилково називатися правлінням оптиматів , але насправді, зазначає Ціцерон,”немає більш спотвореної форми правління, ніж та, при якій найбагатші люди вважаються найкращими”. Запобігти виродженню державності, на думку Ціцерона, можна лише в умовах найкращого змішаного виду державного ладу. “Бажано, - писав він, - щоб у державі було щось визначне і величне, щоб одна частина влади була виділена і виручена авторитетові провідних людей, а деякі справи були дані на розсуд і волю народу”. Найважливішим достоїнством такого ладу Ціцерон вважав міцність держави і правову рівність громадян.У дусі утвердження саме форми змішаного правління Ціцеро слідом за Полібієм інтерпретував еволюцію риської державності від первісно царської влади до сенаторської республіки.