Рональд Рейган. Політичний портрет до обрання президентом США

На відміну від перших років перебування Рейгана в Гільдії кіноакторів зайнята їм цього разу позиція не могла не вплинути на тактику гільдії в цьому зіткненні двох профспілок: до цього часу він уже був одним з керівників гільдії. Для нього не склало великої праці негайно винести своє судження про сформований ситуації: "План комуністів у відношенні Голлівуда був незвичайно простий. Він заключався попросту в тім, щоб заволодіти кінопромисловим бізнесом... з метою створення колосальної всесвітньої пропагандистської бази".

Разом з тим Рейган визначив і роль Гільдії кіноакторів - вона повинна була стати нездоланною перешкодою на шляху здійснення лиховісних планів "міжнародного комунізму" по заволодінню Голлівудом. Насамперед потрібно було очистити і гільдію від небажаних елементів - адже "комуністи проникнули всюди". У квітні 1947 р. Рейган і його дружина Джейн Уайман секретно передали Федеральному бюро розслідувань прізвища принаймні шести її членів, що складалися, за їхнім переконанням, у підозрілих зв'язках з комуністами. Це був усього лише один з епізодів таємного співробітництва, що продовжувався довгі роки, Рейгана з ФБР, у секретних архівах якого він фігурував як таємний агент Т-10. Майже 25 років життя Рейгана було пов'язано з Гільдією кіноакторів спочатку як члена, а потім президента її правління (він обирався президентом п'ять років підряд, з 1947 по 1951 р., а в шостий раз був обраний після тривалої перерви в 1959 р.) і принаймні 17 років з них він був таємним агентом ФБР.

У 1947 р. Рейган став президентом Гільдії кіноакторів. Вирішальним фактором у виборі його на цю посаду з'явилося те, що в голлівудських колах він усе ще продовжував вважатися лібералом, хоча така думка про нього склалася скоріше на основі його власних заяв про себе і свої погляди, чим у результаті яких-небудь конкретних дій з його боку. Тим, хто тільки трохи знав про політичні симпатії і переконання Рейгана, здавалося природним і закономірним, що саме він, ліберал і демократ, повинний відстоювати інтереси своїх колег-кіноакторів у керівному органі гільдії. Не обладаючи ще в ті роки міцними особистими, а тим більше фінансовими зв'язками з кінопромисловцями, Рейган здавався цілком придатною фігурою на посаду президента гільдії. Його підтримали багато хто з його колег, що вважалися в місцевих "лівих". Однак ця репутація Рейгана як ліберала просто ввела в оману багатьох людей. Із самого початку він не випробував ніяких сумнівів із приводу того, з ким буде він сам. Рейган був "джерелом" - консультантом для антипрофспілкових журналістів і преси, постачаючи їм конфіденційну інформацію, отриману їм у ході закритих зборів.

Натомість Рейгану робилися особливі послуги і підтримка з боку як правої преси, так і хазяїнів студій. Ставши президентом гільдії, Рейган рішуче і беззастережно прийняв сторону хазяїнів голлівудської кіноіндустрії і, об'єднавшись з іншими затятими антикомуністами в керівництві гільдії, прийняв рішення про вступ у тісний союз з Міжнаціональним альянсом працівників театральної сцени проти Конференції студійних профспілок. Під тиском об'єднаних сил Гільдії кіноакторів і Міжнаціонального альянсу Конференція студійних профспілок, обвинувачена у прокоммуністичній діяльності, незабаром припинила своє існування. Рейган не тільки не ховав свою участь в створенні умов, приведших до її ліквідації, але навіть бравірував своєю роллю. Чим глибше він проникав у світ професійної політики, тим консервативніше і жорсткіше ставала його позиція. Його все частіше й частіше бачили в товаристві сильних світу цього, хазяїнів голлівудської кіноіндустрії, з якими він уже на рівних обговорював заходи для приборкання зайво активної, на думку власників кіностудій, діяльності окремих профспілок і вирішував долю тих зі своїх колег-акторів, що не розуміли усієї важливості боротьби з "засиллям комуністів у Голлівуді".У 1954 р. Рейганові було запропоновано вести щотижневі програми "Театру Дженерал електрик" по телебаченню, а десять тижнів у році присвячувати пропаганді діяльності "Дженерал електрик" і рекламі її продукції. За вісім років роботи на "Дженерал електрик" у якості постійного ведучого щотижневої телевізійної програми, фінонсованої цією корпорацією, і в якості роз’їзного її пропагандиста Рейган об'їздив всі 135 міст у 38 штатах, де знаходилися заводи корпорації, і виступив перед чвертю мільйона робітників та службовців цих заводів. Потрібно сказати, що тексти його виступів не залишалися незмінними щорічно. Уже на третій рік у них (особливо в тих випадках, коли він виступав перед представниками ділових кіл) стали з'являтися оцінки політичного характеру, що враховують консервативну лінію в питаннях зовнішньої і внутрішньої політики американської держави, що традиційно займали хазяїни "Дженерал електрик", та представники Уолл-стріт. Багато чого з того, що Рейган критикував і підтримував, знаходило співчутливе відношення серед слухачів, що належали переважно до заможної частини населення країни. Саме в їх консервативно налаштованому середовищі всі частіше знаходилися люди, що пропонували Рейганові спробувати свої сили на політичному поприщі і висунути свою кандидатуру на яку-небудь виборну посаду на рівні штату чи навіть у конгрес США. Але серед тих, хто слухав Рейгана, було чимало і таких, хто рішуче заперечував проти того, що проповідував представник "Дженерал електрик", і брав участь в акціях протесту проти подібних виступів.

У 1960 р. Рейган усе ще продовжував залишатися формально демократом, але, як і в попередні два роки президентських виборів, голосував за кандидата республіканської партії в президенти США Ричарда Ніксона. Він заявив про свою готовність зареєструватися як республіканець ще в 1960 р., але представники каліфорнійського комітету республиканської партії переконали його в тім, що він принесе більше користі республіканцям, залишаючись формально демократом і ведучи пропагандистську роботу у своїй партії на користь Ніксона. Але після перемоги Дж. Кеннеді і приходу до влади в країні адміністрації демократів відкрита асоціація Рейгана з украй правою опозицією до проведеного урядом внутрішньополітичного і зовнішньополітичного курсу робила навіть формальну приналежність його до демократичної партії не просто безглуздою, але і тією, що суперечить здоровому глузду.