Болгарія
5.2. Третя болгарська держава до об'єднання зі Східною Румелією.
10 лютого 1879 року князь Дондуков-Корсаков зібрав в Тирнові Установчі збори болгарськогого народу, які прийняли нову конституцію. На новоутворений болгарський престол вступив Олександр Баттенберг, дуже незадоволений демократичною конституцією, яка значно обмежувала його сваволю. 21 жовтня 1879 року в Софії, новій столиці держави, розпочали свою роботу Народні збори, як представницький орган народу. Підтримку ідеї свого авторитарного режиму князь шукав в Росії. Незабаром князь добився своєї мети і ліквідував більшість демократичних свобод, відмінив конституцію, розпустив Народні збори, натомість він потрапив в повну залежність від Росії, її генералів та дипломатичних агентів, хоча власні його симпатії в зовнішній політиці були на сторонв Німеччини і Австрії. Ліберальна і демократична опозиція вступили в боротьбу і 7 вересня 1883 року здійснили державний переворот, який , зрештою, не торкався князя особисто, але повертав Тирновську конституцію в повному об'ємі. Серед особливо активних опонентів авторитаризму можна назвати Д. Цанкова, П. Каравелова.
Згідно перепису 1881 року в новоутвореному болгарському князівстві було близько 2 млн жителів, з них болгар - 1,345 млн, в Східній Румелії - 0,815 млн жителів, з них болгар - 0,573 млн. [1]
5.3. Приєднання Східної Румелії.
Болгарський ліберал Петко Каравелов з дозволу князя вів таємні переговори з болгарськими революціонерами, які знаходилися у Східній Румелії. На той час нею управляв назначений за вимогою Росії турецьким султаном генерал-губернатор Гавриїл-паша. 6 вересня 1885 року в Філіпополі та деяких сусідніх селах спалахнули завчасно підготовані повстання. Гавриїл-паша був заарештований, утворився тимчасовий уряд, і князь Олександр урочисто проголосив об'єднання північної та південної Болгарії. Якщо Турція примирилася з втратою даної області, то Росія розцінила це як особисту образу і відкликала з болгарської армії всіх російських офіцерів та викреслила князя Олександра зі списків своєї армії; Сербія ж вбачала в цьому акті порушення політичної рівноваги на Балканах, оголосила 1 листопада 1885 року Болгарії війну, яка тривала вього два тижні і закінчилася відновленням status quo, хоча офіційно це було визнано лише 15 березня 1886 року.
Отже, таким чином була здійснена політична мрія болгарського народу про незалежність, хоча і не в повному об'ємі - Добруджа залишалася під владою Румунії, Македонія - Турції, деякі західні області - Сербії.
В жовтні 1908 р. була проголошена незалежність Болгарії.
6. Болгарія в ХХ столітті.
6.1. Болгарія після першої світової війниУ зв'язку з участю у балканських війнах у 1912-13 роках та першій світовій війні 1914-1918 роках (в результаті яких до Болгарії відійшли невеликі області Пірінської Македонії і частина Західної Фракії з портом Дедегач в Егейському морі) Болгарія втратила близько 150 тис. населення. Територія країни була окупована військами Франції, Англії, Італії. Господарство країни занепадало. Цар Фердинанд зрікся престолу на користь сина Бориса і утік в Німеччину. Під впливом Жовтневого перевороту в Росії, в Болгарії також почався поширюватись революційний комуністичний рух. На виборах до народних зборів у серпні 1919 р, комуністи набрали значну кількість голосів у парламенті.
Крім того наслідком першої світової війни для Болгарії було підписання 27 листопада 1919 року Ньойїського мирного договору, за яким Болгарія уступила Королівству сербів, хорватів і словенців свої західні території з містами Кула, Цариброд, Босшеград та Струмиця площею 2566 км2, а Греції - Західну Фракію, площею 7712 км2. Це позбавило її виходу до Егейського моря. Румунії Болгарія віддала Південну Добруджу. Розмір репарацій становив 2250 млн франків, армія її скоротилась до 20 тис. чоловік. Економічна розруха і грабіжницькі умови Ньойїського договору погіршили внутрішнє становище країни, невдача у першій світовій війні - її статус на міжнародній арені. Проте, у 1920 р. Болгарія буда прийнята до Ліги націй, було укладено декілька угод по поліпшенню відносин з найближчими сусідами.
6.2 Болгарія в період між двома світовими війнами
Діяльність уряду не задовільняла реакційні сили болгарської буржуазії, яка погрожувала об'єднатись з метою державного перевороту. Був створений так званий "Чорний блок" національно-ліберальної, народно-прогресивної, демократичної і радикальної партій з О.Цанковим на чолі. Водночас посилилися комуністи. В 1923 р. Болгарські реакціонери вирішили скористатися суперечками уряду з комуністами і 9 червня вчинили державний переворот при підтримці італійських фашистів та болгарського царя Бориса ІІІ, що перебував в еміграції. Царя було певернено на престол, і новий профашистський уряд сформував О.Цанков. По країні прокотилася хвиля арештів і репресій, що знаменувала собою встановлення фашистського режиму в Болгарії.