Болгарія
Коли Аспарух прийшов на північ Балкан, там вже жило біля семи слов'янських племен (моравани, бодричи, симерити та ін.). Всі вони були підкорені та підпорядковані болгарам. З часом ці два народи майже повністю асимілювалися всередині однієї болгаро-слов'янської держави. Ту частину Балканського півострова, яку заселили слов'яни і тюрки-болгари, що пізніше утворили єдиний слов'яно-болгарський народ, з давніх-давен населяли два арійські народи: фракійці та іліри, памятки культури яких залишилися на півострові до наших днів, будучи також частково продуктом елінського впливу з грецьких колоній, Македонського царства, а пізніше - впливу римлян, які у 46 році нашої ери перетворили Фракію на свою провінціюю. Романізовані фракійці та іліри під іменем влахів збереглися до слов'янської епохи. Їх сліди як окремого народу зникають у VI столітті. Перші слов'яни на території півострова з'являються у середині VI століття, які при підтримці болгарів та аварів стають пізніше грабіжниками та грізними завойовниками. Так, наприклад, у 559 році слов'яни та болгари здійснили спільний військовий похід на Фракію, дійшли до самої її столиці, спустошили та зруйнували її.
Болгари Аспаруха принесли з собою вже оформлений, міцний, централізований державний устрій. Вони стали тим ядром, навколо якого згрупувалися розкидані по всьому Балканському півострові слов'яни. Разом з ними болгари створили могутню державу, яка довгий час була серйозною загрозою для старіючої Візантійської імперії.
На чолі держави стояв повновладний володар - хан. Він мав радників - кавкані (аристократична знать, яка складалася з старійшин окремих родів), а також провінційних намісників - тархані. Посади радників і намісників займала знать, яка ділилася на вищу (боїли (бояри)) і нижчу (багаїни). Тим, хто відзначався у битвах присвоювали титул "богаторуа".
До кінця VІІ століття болгари стали осілим народом. Почали розвивати землеробство, торгівлю, ремесла, будували міста. Широко використовувалася праця рабів - військовополонених яких набирали в численних сутичках, а також - напівкріпаків.
Із самого утворення нової болгарської держави почалась історична багатовікова боротьба між Болгарією та Візантійською імперією за панування над півостровом, якою і була заповнена історія середніх віків цієї південно-східної частини Європи.На небачений до того часу рівень могутності підняв Болгарію войовничий та енергійний хан Крум (802 - 814 рр.). Він приєднав до неї великі території по течії рік Сава і Тиса аж до кордонів великої держави франків. Такі успіхи Крума на північному заході наблизили його до романо-германського світу і поклали початок відносинам з цим світом. У 810 році хан Крум захопив гірську Сердіку (Софію) та іі область - стару Середземну Дакію, де ще трималися візантійці. Захоплених у полон він привів у Болгарію і використав для освоєння нових північно-західних колоній - розселив на північ від Дуная. Хан Прес'ям (836 - 852 рр.) відвоював у Візантії і приєднав до Болгарії слов'янські землі Македонії (північно-західна Македонія) і ледве не зруйнував Константинополь. Правління його сина хана Бориса (852-889 рр.) відкрило нову сторінку в болгарському державотворенні. Було прийнято християнство (православ'я), що справило величезний вплив на внутрішнє і зовнішнє життя країни. (Саме в цей час в місті Салоніках двома болгарськими братами-монахами Кирилом і Мефодієм була створена слов'яно-болгарська абетка, і були перекладені з латинської мови основні церковні книжки на мову, яка пізніше дістала назву церковно-слов'янської). Болгарія, не забуваючи про свій територіальнтй ріст, втягується в різноманітні зв'язки з Візантією та германо-романським Заходом, стає ареною боротьби за культурний та політичний вплив у ній. Нарешті при хані Симеоні (893-927 р.р.) висуває претензії на роль великої держави, спадкоємиці і замісниці Візантійської імсперії, і при Петрі (927-969 р.р.) падає під тягарем цієї непосильної задачі.
Найбільшу територію за часів першої болгарської держави країна, що називалася тоді Белгарія (((((((((( - в грецьких списках і Bulgaria - в латинських ) або Белгарська земля, мала за часів правління Симеона, коли вона могла похвалитися величезною могутністю і силою. Більша частина його правління була зайнята безперевними війнами з Візантією. Болгарські кордони обіймали не лише землі всіх болгаських слов'ян на Балканах, за винятком деяких слов'янських поселень у середній та південній Греції, але і частину поселень сербських племен в Сербії-Рашці, переходили навіть у іліро-албанські області на заході, біля Адріатичного моря, і в області грецькі на півдні та південному сході, біля Егейського та Чорного морів. З цих племен, що змішалися з болгарами-тюрками, остаточно сформувалася болгарська народність у тому розумінні, в якому ми розглядаємо її на сучасному етапі. До складу болгарської держави тимчасово, від Крума до Петра входили землі на північ від Дуная (сучасна східна Угорщина) (???) на заході - землі до річки Тиса, на сході аж до річок Південний Буг та Серет, можливо, часами аж до Дніпра. Болгарські кордони відмічалися окопами, пізніше (при Симеоні) почали ставити стовпи з надписами на кордонах. Болгарія пильно захищала свої кордони не лише від ворога, а й від власних громадян, котрі хотіли самовільно перетнути їх, і за що підпадали під суворе покарання.
Розпад першої болгарської держави розпочався при Петрі, який першим дістав титул "цар болгар". Постійні війни з Візантією розорили країну. Були від'єднані всі західні області, які утворили самостійну західно-болгарську державу. Їй вдалось проіснувати незалежно від імперії близько половини сторіччя у вигляді Македонського царства. Починаючи з 981 року візантійський імператор Василій ІІ, названий "болгаровбивцею" організував п'ять військових походів проти західної Болгарії, в результаті чого вона була захоплена і підкорена Візантійській імперії. Сідні болгарські землі стали на досить довгий час ареною для набігів руського князя Святослава, який захопив її територію аж до Балкан, заволодів столицею Великою Преславою, взяв у полон болгарського царя Бориса, мав намір іти на Констатинополь, але був зупиненим імператором Цимисхієм. Святослав навіть хотів перенести на Дунай столицю своєї держави, але раптово помер у військовому поході. Після його смерті землі східної болгарії були захоплені імператором Цимисхієм. Остаточне підкорення болгарських земель здійснив його наступник Василій ІІ до 1021 року.