Стародавньосхідні деспотизми
Так поступово починав формуватися рівень цивілізованості суспільства. Звичайно, цей рівень був ще досить низьким. Поняття справедливості мало зовсім не той зміст, що вкладає в нього сучасна людина. Розходження в положенні соціальних шарів були неймовірно великі. Але не будемо забувати, що це була лише перша ступінь довгого шляху людства до розуміння того, що держава повинна відбивати інтереси усіх рівною мірою, і спробам реалізувати такий принцип.2. Суспільство в древніх цивілізаціях на відміну від первісності було неоднорідним, у ньому з'явилися різні соціальні прошарки. Це було зв'язано, з одного боку, з тим, що утворилася держава, що вимагало спеціального апарата для керування.
З іншого боку, у цивілізованому суспільстві підсилювалися професійні, функціональні розходження (ремесло відокремлювалося від землеробства, виникла торгівля і т.д.), росло майнове розшарування. Вже в стародавності стала складатися складна структура суспільства, що згодом ставала усе більш диференційованої і розгалуженою.
Особливістю Східних суспільств була їхній стругаючи ієрархічність: кожен соціальний шар займав своє, чітко визначене місце і відрізнявся від інших своєю соціальною значимістю, а також обов'язками, правами, і привілеями.
Суспільство в древніх цивілізаціях часто зображують у виді піраміди. На вершині її коштує цар, далі йде вищий шар знаті, що складає з жреців, родової і військової аристократії. Це були самі привілейовані шари в суспільстві. Представники знаті займали високі державні посади, у їхньому розпорядженні були величезні землі. Ці землі могли бути відняті в громад, а найчастіше вони дарувалися чи царем завойовувалися під час воєн.
Високе положення в суспільстві займав і численний апарат чиновників, тому вченість приносила великі практичні вигоди.
Особливий прошарок складали купці, яких підтримували державу, зацікавлена в постачанні іноземних і рідких товарів. Завдяки купцям здійснювався економічний зв'язок, поки ще дуже слабка, між окремими районами.
Окрему категорію населення складали воїни. Знаходячись на службі в постійній армії, вони одержували постачання від держави. Після вдалих походів улаштовувалася роздача земель, рабів, крім того, воїни жили за рахунок розгарбування захоплених земель. У мирний час їх часто залучали до важких робіт: наприклад, у Єгипті воїни трудилися на каменоломнях.
Досить численними були ремісники, здебільшого вони жили в містах, але були і ремісники (очевидно, залежні), що працювали в майстернях, що належать храмам, чи царю знаті, під батогом доглядачів.
Основну частину суспільства складали вільні общинники-селяни. Сільська громада й у древніх цивілізаціях, і в епоху середньовіччя, аж до індустріальної революції, була основним виробничим осередком. Вона іде коренями в далеке минуле, в епоху первісності, а потім у сусідські громади. На основі первісної сусідської громади сформувалася громада сільська. Утім, у ній могли зберігатися і сімейні, родинні зв'язки.
Основною господарською одиницею в громаді була велика патріархальна родина, що мала свій будинок, майно, іноді рабів, присадибна ділянка. Від громади вона одержувала наділ землі і користалася врожаєм з його, але такі наділи вважалися власністю всієї громади.
Усі члени громади були зв'язані круговою порукою: це означало і взаємодопомогу, і відповідальність за зроблені ким-небудь з її членів злочину. Громада, наприклад, повинна була компенсувати збитки від злодійства, платити штрафи за провинених, якщо вони самі не могли цього зробити.
Держава накладала на громаду ряд обов'язків: стежити за станом іригаційної системи (на своїй ділянці), брати участь в осушувальних роботах, будівництві каналів, поставляти рекрутів у випадку війни. Крім того, кожен общинник повинний був платити податок державі, тобто паную, що формально володів усією землею.
Незважаючи на досить важкі повинності, приналежність до громади була привілеєм: вільні общинники мали набагато великі права, ніж ті, хто позбавився землі. Спосіб життя громади мав свої особливості: вона була замкнута економічно, тобто жила натуральним господарством, сама робила все необхідне для свого існування. Держава втручалася в її життя в основному коли потрібно було збирати чи податки вести війну. Така відособленість громади підкріплювалася правом самоврядування. Спірні питання зважувалися на зборах общинників. Навіть у відношенні релігії громада була цілком самостійна: майже в кожній місцевості були свої особливі божества і культи.