Вестфальський мир 1648 року, витоки сучасного міжнародного права
Оснабрюцький договір був підписаний 24 жовтня 1648 року між римсько-німецьким Імператором “Священної Римської імперії німецької нації” та Швецією з її союзниками. В § 11 статті XVII Оснабрюцького договору дається перелік цих союзників, включених до тексту договору на настійну вимогу Швеції, і серед них - “Великий князь Московський”. Це згадування давало підставу деяким історикам міжнародного права лише визнати, наприклад, що “велике значення Вестфальський договір мав і для міжнародно-правового статусу Росії”10, або, що “вперше в міжнародній практиці Західної Європи фігурує і Московська Русь у якості загальновизнаного учасника міжнародного спілкування”11. Далі подібного аналізу справа, на жаль, не доходила. З міжнародно-правової точки зору це відбувалося, передусім, тому, що дотепер повний текст Вестфальського трактату російською та українською мовами не було опубліковано12. В історичному плані це пов'язано з впливовістю думки, яка донедавна панувала серед істориків, що “Росія насправді не мала ані найменшого відношення до історії Тридцятилітньої війни. Погляд цей здавався цілком незаперечним і очевидним”13.
Проведення Вестфальського мирного конгресу 1648 року стало можливим в умовах існування та функціонування лабільної14 системи держав періоду Тридцятилітньої війни. Того історичного періоду, що, за влучним висловом Б.Ф.Поршнєва, “малює нам картину постійної мінливості і зміни цих систем”15. Невід'ємною ж складовою частиною цієї системи, саме частиною, що активно впливала на загальноєвропейські процеси, були також Московська держава, Польсько-Литовська держава, Запорозьке козацтво, Кримське ханство, Балканські країни, Османська імперія та ін.
Аналіз документів дозволяє переконливо вписати Московську державу й інших учасників європейських подій середини XVII ст., що перебували за межами так званого “східного бар'єру”, у європейську лабільну систему держав. Цим своєрідним “східним бар'єром”, що охопив Священну Римську імперію німецької нації, були Османська імперія, Польсько-Литовська держава (Річ Посполита) і Шведське королівство. Саме “східний бар'єр” відокремлював Європу від далекої, безмежної, незрозумілої, але міцніючої в міжнародних відносинах Московської держави.
Домінантою міжнародних інтересів і проблем Московської держави стали суперечності з Польсько-Литовською державою. У 1621 році Земський Собор у Москві ухвалив готуватися до війни з Річчю Посполитою за повернення відірваних за Деулінським перемир'ям (1618 р.) західноросійських земель - Смоленщини і Сіверщини. Вже тоді виник план здійснити цю війну силами не самої Московської держави, а в союзі зі Швецією, що означало політичну боротьбу з габсбурзько-католицьким табором. Як відомо, дипломатичні відносини Московської держави зі Священною Римською імперією німецької нації були перервані з 1616 до 1654 року.
Цілком незвичайним у цій політичній боротьбі був спосіб матеріального субсидування Московською державою країн антигабсбурзької коаліції. Наприклад, у “датський період” Тридцятилітньої війни уряду Данії було дозволено закуповувати за низькими цінами внутрішнього російського ринку російське зерно для вивозу його через Біле море і перепродаж на амстердамській біржі за високими цінами воєнного часу.
Аналогічна допомога була надана й шведам у їхній надзвичайно коштовній війні на теренах Німеччини. У 1628-1633 рр. Московська держава дозволила продавати зерно Швеції за собівартістю, відмовляючись від мита і звичайного монопольного прибутку (торгівля хлібом була державною монополією). За ці шість років щорічний прибуток шведської сторони від перепродажу зерна в Голландії склав 400 тис. рейхсталлерів. Половина цієї шестирічної прихованої субсидії, близько 1 млн. 200 тис. рейхсталлерів, припадає саме на 1630 р. Це пояснює, чому до 1631 року шведський король Густав Адольф зміг розгорнути великі військові сили в Німеччині16.
Приховані зернові субсидії були своєрідним побажанням шведському королеві Густаву Адольфу перемоги над Німеччиною - опорою Священної Римської імперії німецької нації. В свою чергу, Московська держава вела дипломатичну і військову підготовку до війни з Польсько-Литовською державою. Ця війна тривала 1632-1634 рр. й увійшла в історію під назвою Смоленська.Російсько-шведський військово-політичний союз був закріплений, у свою чергу, допомогою Густава Адольфа в організації російської найманої армії (росіянам був переданий першокласний військово-технічний досвід), а також проведенням спільних воєнних операцій російськими і шведськими арміями на території Речі Посполитої, відповідно, зі сходу і заходу.
Військовий союз Швеції і Московської держави дозволив Густаву Адольфу не боятися удару з боку Польсько-Литовської держави. От чому вже в серпні 1631 р. шведські війська змогли ринутись у свійзапаморочливий переможний рейд углиб Німеччини, зануритись у складний світ внутрішньонімецьких політичних відносин і соціальних протиріч.