Історія Стародавнього Світу
Села шумерів жили тим самим життям, що й селянські общини інших країн Південної Азії. Поки землі було вдосталь, общинники разом осушували поля, разом орали і разом збирали урожай. Ці успадковані від мисливців древні звичаї колективізму не викликали сумнівів у часи благополуччя і достатку. Але поступово община розрослася, і в неврожайні роки стала відчуватися нестача хліба. Селяни стали задумуватися над своїм життям, і кращі працівники стали говорити, що при спільній роботі багато хто лінується. "Якщо трудитися спільно, то робота буде рухатися повільно, - говорить китайський трактат, - знайдуться такі, хто буде працювати не в повну силу. Якщо ж розділити землю, то робота піде швидше і таких, які лінуються, не буде". Дійсно, адже орати землю - це не полювати зграєю, тут можна працювати і по-одному - і все, що ти виростиш, буде твоїм, "кожному - по труду його".
Поля були поділені між сім'ями на однакові ділянки, але, щоб зберегти справедливість, ці ділянки час від часу переділялися. Родовому храму було виділене велике поле, і общинники обробляли його спільно; зерно з цього поля зберігалося про запас і видавалося потребуючим; ним годувалися ремісники, які жили при храмі і жреці; з нього варили пиво для родових свят. Згодом земля храму також стала ділитися на наділи: з одного наділу урожай йшов жрецю, з іншого - реміснику, з третього - про запас.Тим часом населення зростало і після кожного переділу ділянки дрібніли. Малодітні сім'ї стали заперечувати переділи; вони вимагали закріпити наділи за господарями з тим, щоб глава сім'ї сам ділив свою ділянку між синами. Поступово переділи припинилися: земля перетворилася на Приватну Власність.
Поява Приватної Власності відкрила дорогу до великих змін в житті людей. Родова община розпалася на сім'ї, і сім'ї відгородилися одна від одної глухими огорожами. На зміну колишній спільності дружин і вільній любові прийшла сувора сімейна мораль. Після винаходу плуга сім'ю годував орач-чоловік, тому він став господарем і паном; жінка поступово перетворилася на служницю і власність. В одних сім'ях дітей було мало, в інших - багато, і після розділу батьківської землі ділянки виходили неоднаковими. В общині з'явилися бідні й багаті. Бідняки не могли годуватися зі своїх крихітних наділів, вони брали зерно в борг у багатих сусідів - так з'явилося лихварство.
Неспроможні боржники, зрештою, продавали свою землю кредиторам і шукали прожитку як могли. Багато хто з них йшов працювати в храм; храмові землі тепер оброблялися робочими загонами з общинників, які збідніли і чужаків-пришельців. Дехто орендував землю у заможних сусідів, інші намагалися прогодуватися ремеслом, ставали гончарями або ткачами. У селах з'явилися ремісничі квартали і ринки, де ремісники обмінювали свої товари на хліб. Селища, що розрослися перетворювалися в багатолюдні міста - і разом з цим перетворенням мінявся вигляд епохи. На зміну тихим селам Золотого Століття приходив новий світ - світ міст, в якому сусідами були багатство і бідність, добро і зло, ненависть і любов. Філософи XX століття назвуть цей світ буржуазним суспільством.
БУРЖУАЗНЕ СУСПІЛЬСТВО
Тепер ця країна схожа на безплідну і незаселену пустелю. Плоска глиняна рівнина прямує до тремтячого марева горизонту і змикається там з блакитним безхмарним небом. Подекуди підносяться глиняні горби з похилими схилами; їх багато на цій рівнині, і пастухи-араби називають їх "горбами потопу". Ці горби - це розвалина древніх, міст, що існували до "потопу", що запливли глиною.
Колись на вулицях цих міст шумів натовп, снував робочий люд, кричали торговці. До річкової пристані причалювали великі парусні човни, пов'язані з довгих стовбурів просмоленої тростини, що загинаються до носа і до корми. Ці кораблі привозили товари з далеких країн, з берегів Перської затоки і з Індії. Біля пристані розташовувався ринок, де торгували рибою, тканинами, зерном, рабами. По ринку розгулювали оголені повії: для багатьох жінок це був єдиний спосіб заробити шматок хліба. Далі від ринку вулиці ставали більш тихими; вони тягнулися між глухими стінами будинків, лише подекуди прорізаних хвіртками. Хвіртка звичайно вела в прихожу, а з неї - у внутрішній дворик, де у багатіїв розташовувався басейн. На двір виходили житлові кімнати з дерев'яною галереєю по другому поверху; меблі були тільки в багатих будинках, прості городяни сиділи і спали на рогожах. Звичайним одягом городян були льняні спідниці, короткі у чоловіків і більш довгі у жінок; проте, бідняки часто взагалі не мали одягу і ходили голими. Голови звичайно голили; жреці і знати носили розкішні парики, що служили одночасно головним убором і прикрасою.
У центрі міста підносився храмовий комплекс із зіккуратом - величезною ступінчастою пірамідою та сходами, що ведуть на вершину. У святилищі на вершині зіккурату мешкала богиня міста, і кожний рік у свято Нового року верховний жрець, енсі, підіймався у святилище, щоб вступити з нею у священний брак.
Великою Матір'ю найбільшого міста Дворіччя, Уруку, була Іштар, богиня любові і родючості. За легендою, Іштар любила юного бога весни Таммуза, який вмирав восени і воскресав навесні - після того, як Іштар спускалася в пекло і рятувала свого коханого. Шумери вірили в пекло та рай і так само, як всі люди, шукали вічного життя. Легенди розказують, як енсі Урука, Гільгамеш, зійшов в підземне царство, щоб взнати від померлого друга про те, що ж відбувається після смерті. Друг не зумів подати йому надію, і лише німфа Сидурі підказала, як треба жити: "Гільгамеш, куди ти прагнеш? Життя, яке ти шукаєш, ти не знайдеш.Ти ж, Гільгамеш, краще наповнюй свій шлунок, веселися день і ніч, щодня влаштовуй свята, танцюй і тріумфуй. Нехай твої плаття будуть чисті, голова вимита водою. Дивися на немовля, якого ти тримаєш в руках і нехай дружина твоя радіє в твоїх обіймах". За цим рецептом жили багато з тих, хто міг дозволити собі одягатися і бенкетувати. Буржуазні квартали Уруку дихали благополуччям; тут були сади, банкетні зали і школи, де вчилися діти. Буржуазне суспільство створило мистецтво, науки і писемність. Писарі очеретяною паличкою наносили малюнки на глиняні таблички: колос означав "ячмінь", нога - "ходити", тростина, по-шумерськи "гі", означала "повертати" (також - "ги"). Незабаром малюнки перетворилися в ієрогліфи і виникла справжня писемність. Це було велике відкриття, пізніше запозичене іншими народами. Потім з'явилися приватні школи ("е-дуба"), де дітей з багатих сімей вчили грамоті і арифметиці - науці, незамінній при численні боргів або вимірюванні полів.