Історія Стародавнього Світу
Шість сторіч, минулих з часів Саргону Великого були наповнені боротьбою Імперії з варварськими племенами, що її оточували. Шумери називали свою країну просто Країною - неначе в світі не було інших цивілізованих держав, були тільки варвари і Країна. Проте, вони добре знали про існування міст на північному заході: в Сирії, в Малій Азії і на узбережжі "Верхнього Моря". Це були такі ж храмові міста, як в Шумері, ними управляли вожді-жреці, а місцеві писарі користувалися шумерськими ієрогліфами. Але була ще Інша Країна, про яку шумери не знали аж до часів Хаммурапі. Далеко на південному заході, там, де заходить сонце, посеред пустелі текла велика річка, і на її берегах підносилися білосніжні міста, храми і піраміди.
КРАЇНА ПІРАМІД
Інша Країна була дуже схожа на Країну Шумерів. Велика річка неквапливо несла свої води до моря; на берегах річки стояли храми, і храмові робітники у льняних спідничках обробляли поля; у дворі храму присадкуваті бритоголові писарі вели звітність. Так само, як в Шумері, країною управляв цар-бог, який збирав десятки тисяч робітників на будівництво гребель і зводив схожі на зіккурати піраміди.
Ця країна називалася Кемет (Єгипет), а велика річка - Хапі (Ніл). Щороку на початку червня річка розливалася і, підіймаючись на десять метрів, затоплювала долину. Над водою залишалися лише села і храми, що стояли на горбах, сполучені вузькими смужками гребель. У листопаді вода спадала, залишаючи після себе чорний шар родючого мулу, через який країна і називалася Кемет - "Чорна земля". У грудні на поле виходли робочі загони, рихлити чорну землю мотиками і сіяли пшеницю. У березні серпами з кремнієвими зубами зрізали колосся і відносили снопи на храмовий двір.Колись давно Єгипет був розділений на храмові міста-держави, "номи". У різних міста поклонялися різним богам: сонцю-Ра, небу-Нут, бику Апісу, крокодилу Себеку. Богами родючості були Ісида й Осиріс; за легендою, Осиріс був убитий злим богом пустелі Сетом і потім був воскрешений своєю дружиною і сестрою - Ісидою. Коли перший фараон, Міна, об'єднав країну, він проголосив себе богом Гором, сином Осиріса. Міну зображали з мотикою в руках: цей цар мобілізував багато тисячі селян і обгородив греблями нижню течію Ніла.
Колишні болота перетворилися на плодоносні поля, і бідняки, які страждали від голоду були забезпечені хлібом; вдячний народ шанував фараона наче бога. Спадкоємці Міни також називали себе богами і зводили собі за житті заупокійні храми; ці храми поступово збільшувалися в розмірах і, зрештою, перетворилися на величезні піраміди, що підносяться над долиною. Піраміда Хеопса, одне з чудес світу, мала висоту 150 метрів; для її будівництва були мобілізовані робочі загони зі всієї країни; сто тисяч робочих, змінюючись кожні три місяці, зводили піраміду 30 років. Син Хеопса, Хефрен, побудував ще одну гігантську піраміду поруч з пірамідою батька; біля її підніжжя лежав сфінкс - колосальний кам'яний лев з обличчям фараона. Навколо великих пірамід тяглося місто мертвих: вздовж вулиць цього міста стояли гробниці вельмож, де зберігалися їхні мумії - як, і фараон, його слуги сподівалися на життя після смерті. Вони сподівалися воскреснути, подібно Осирісу; і їхні тіла повинні були бути готовими до цього воскресінням - тому з них робили нетлінні мумії.
Великі будівництва довели народ до знемоги, і фараони були вимушені зменшити розміри своїх гробниць. Царська влада поступово слабшала; правителі областей, номархи, перетворилися у напівсамостійних князьків; вони створювали власні заупокійні храми з сотнями жреців і робітників. Ніхто не подумував про будівництво нових гребель і про хліб для бідноти - а, тим часом, населення все зростало. Зрештою, голод призвів до повстання. "Цар захоплений бідними людьми, - писав жрець Іпувер. - Дітей знатних розбивають об стіни... Мумії викинуті з гробниць... Простолюдини стали власниками коштовностей... Кожне місто говорить: "Так будемо ми бити заможних серед нас..." Мор по всій країні. Кров всюди".
Древнє Царство фараонів загинуло у вогні повстань, і країна розпалася на номи. Війна, голод і мор погубили значну частину населення; для відродження сіл і міст були потрібні багато десятиліть.
Через двісті років, коли міста знову стали багатолюдними, фараон Ментухотеп I об'єднав країну і відновив древню Імперію. Були побудовані нові іригаційні системи і нові храми; царі знову наділяли селян землею і зводили піраміди. Цей час увійшов в історію як епоха Середнього Царства; воно співпало за часом з відродженням Дворіччя при Хаммурапі. Так само, як у Дворіччі, в Єгипті в цей час вже не було робочих загонів; землі храмів обробляли "царські люди, які трудилися на індивідуальних наділах".
"Царські люди" отримували від храму постачання, посівне зерно, знаряддя праці, а потім здавали в храмові комори весь урожай. Час від часу населення села вистроювали в шеренги і піддавали "огляду"; писарі і жреці йшли вздовж рядів і перевіряли, хто де працює; молодь розподіляли за "професіями", кого - в солдати, кого - в ремісники, кого - в землероби. Так само, як Імперія Дворіччя, єгипетська Імперія була соціалістичною державою, де все життя йшло за вказівками писарів. Ніхто не знає, з яких часів існував цей порядок і як довго він існував - коли з'явилася писемність, все було вже так, як заведено. Так продовжувалося з віку у вік, селяни обробляли поля, а писарі сиділи у дворі храму, записуючи звітність на листках болотяної тростини, папірусу. Так продовжувалося до XVI сторіччя до н.е., коли сталася катастрофа.