Проголошення КНР і побудова основ соціалізму
Закликаючи до збагачення, Ден переконував: «Бідність - не соціа¬лізм», не може бути багатої і сильної держави, де народ живе бідно. За роки реформ більш як у чотири рази збільшився валовий національ¬ний продукт і значно підвищився життєвий рівень народу.
Формула Ден Сяопіна - «соціалізм із китайською специфікою» - майже не торкнулася партійної системи. Партійний контроль і надалі пронизує усі сфери суспільства.
Розвал «світової системи соціалізму» вселив у народи Китаю надію на послаблення тоталітаризму всередині країни. У березні 1989 р. посилився широкий демократичний рух молоді за права людини. На центральній площі Пекіна відбувались демонстрації, мітинги, сотні студентів голодували на знак протесту проти репресивної політики влади.
У травні 1989 р. у Пекіні було запроваджено воєнний стан.
19 лютого 1997 р. на 93-му році життя помер Ден Сяопін. На відміну від обстановки, що склалася після смерті Мао, розпочалася боротьба у вищих ешелонах влади. У сьогоднішньому Китаї зберігається стабіль¬ність і далі проводиться курс реформ, започаткований Деном.
У вересні 1997 р. відбувся XV з'їзд КПК, який підтвердив єдність вищого партійного керівництва. Лідер партії Цзян Цземін закликав дотримуватися ідей марксизму-ленінізму, ідей Мао Цзедуна і теоре¬тичної спадщини Ден Сяопіна.
V. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА КНР
У перше десятиріччя комуністичної влади Китай свою зов¬нішню політику будував з оглядом на Москву, яка міцно тримала ва¬желі економічної і військової допомоги Пекіну, Лідери обох комуніс¬тичних партій були одностайними щодо головної мети своєї діяль¬ності - поширення комуністичних ідей у світі, що у практичній площині означало насаджування комуністичних режимів на Сході. .Восени 1958 р. пекінське керівництво за підтримки СРСР спробува¬ло збройним шляхом вирішити проблему «двох Китаїв» - возз'єднати Тайвань з КНР. США виступали гарантом незалежного розвитку острівної рес¬публіки, а за спиною Пекіна стояв Радянський Союз, США рішуче стали на бік Тайваню, і це посилило антиамериканську спрямованість зов¬нішньої політики КНР.
Уряд КНР постійно погрожував Сполученим Штатам війною, ого¬лошуючи «суворе і останнє попередження» за порушення американсь¬кими літаками і човнами повітряного та водного просторів Китаю, куди відносили й територію та акваторію Тайваню.
Одночасно зміцнювалось радянсько-китайське співробітництво, особливо у військовій галузі. СРСР передав Китаю десятки базових підприємств оборонної промисловості, технологію виготовлення сучас¬ної зброї. Співпраця військових дійшла навіть до обговорення проекту створення спільного радянсько-китайського тихоокеанського флоту.
Перші незгоди у радянсько-китайських відносинах виникли у зв'яз¬ку з відмовою Москви передати КНР атомну зброю. З початком «культурної революції» пекінське керівництво оголосило «смертельними ворогами» Китаю СРСР і США.
У середині 60-х років у пекінського керівництва склалася зовнішньо-стратегічна концепція, суть якої, за словами Мао Цзедуна, полягала у тому, щоб підштовхнути до смертельної сутички двох «тигрів» - СРСР та США, а «мудрій мавпі», Китаєві, залишити роль спостерігача дво¬бою. Із появою у Китаї ядерної зброї (1964) така концепція загрожува¬ла світовою катастрофою.
У пошуках виходу з ізоляції китайський уряд наприкінці 60-х років по¬слабив критику США і розпочав пошуки контактів із Заходом. Важ¬ливою подією у міжнародному житті стало відновлення прав КНР у ООН. Восени 1971 р. "й було виздано спадкоємницею Республіки Ки¬тай - однієї із засновників ООН.
У лютому 1979 р. вперше у світовій історії розпочалася війна між соціалістичними державами - Китаєм та Соціалістичною Республікою В'єтнам зі значними втратами війська КНР відступили.
У 80-х роках було вирішено долю Гонконгу та Макао - відповідно англійської та португальської колоній на території Китаю. У 1997 р. у Гонконгу, згідно з укладеною угодою, підняли китайський прапор, однак протягом 50 років там зберігатиметься існуюча система госпо¬дарювання та життя. Така доля Макао у 1999 р.