Режим консульства у Франкції
Особливо великий страх викликали у буржуазії можливість правління роберп'єрівського комітету суспільного спасіння в дусі 1793[13].але на це у неї були свої основи. По-перше, при якобінцях лише великі власники піддалися репресіям[14], по-друге, літом 1799 р. Рада 500 прийняла акти про примусові займи на 100 млн. франків і закон про заложників, які зачіпали інтереси великої буржуазії.
Не здатність Директорії задовільнити основні вимоги буржуазії і підштовхнуло цей клас французького суспільства до антидемократичних настроїв. Буржуа говорили яке дипломатичні до форми правління, що йому покровительствує, якщо вона приносить йому розумну і виправдану свободу, дозволяє спокійно насолоджуватися тим, що він має[15]. Шампал'ї навіть показував перевагу монархічного правління: “Нам потрібен король, який був би королем. Тому що у мене є місце. Значить, щоб завершити революцію нам потрібен король, щоб відрізати свої права від наших”[16].
Не були проти ревізії демократичних завоювань революції і керівні діячі Директорії - Баррас, Спеліес, Роже - Дюко, які покровительствували банкірам-дільцям. Саме серед них і виникає змова, метою якої було встановлення диктатури у Франції. В заговорницьку групу входили одні із директорів Спейєса, міністр поліції Фуше і міністр закордонних справ Толейран[17]. Їх вибір зупинився на генералі Бонапарті. В своєму бажанні встановлювати одноособову владу перевершив їхні надії. 9 і 10 грудня 1799р. (18-19 брюмера 8 року) в Франції винник військовий переворот, яким керував генерал Бонапарт. Поводом перевороту була проголошена анархічна змова. Рада 500 і Директорія були розпущені. Замість них виникла Виконавча консультативна комісія в яку ввійшли Бонапарт і колишні директора Сайєс і Роже-Дюке. Консули були наділені повнотою влади для зміцнення конституції[18].
Першим кроком нової влади була відміна законів про примусові займи і заложників. Через 2 неділі після перевороту у консула Бонапарта відбулася рада великих банкірів і комерсантів Франції - Жерлино, Довіль'є, Пер'є, обот'є, на якому вони вирішили передати новому уряду позику на 12 млн. франків, що говорить про прихильність до Бонапарта великої буржуазії. До 18 брюмера в державній казні Франції залишалося всього 167тис. франків.
Швидко було юридичне оформлення диктаторського режиму. 22 фрімера VІІІ року (13.07.1799) була оголошена нова конституція яка була набагато діловитіша і коротша попередній[19]. В цій конституції зовсім не було згадано про права людини. Вступна формула до І статті говорила “Франція - республіка - єдина і неподільна”. Наполеон назначав І-м консулом республіки на 10-річний термін, два інших консула на 6р.[20].
Однак фактично з опублікуванням конституції 8 року Наполеон зосереджував всю повноту влади у своїх руках. Новий державний устрій Франції більше нагадував самодержавний режим ніж республіканський.Наполеон призначив сенат із 80 чоловік, який був підвладний лише йому одному. Сенет, тобто люди відібрані першим консулом на особистий погляд, назначали членів законодавчої влади, трибунному законодавчому корпусу. Також була створена Державна Рада цілком призначена представником першого консула[21].
В 1802 році Державна Рада провела всенародний плебісцит про встановлення по життєвого консульства. Плебісцит дав 3000 569 голосів “за” і 8374 - “проти”. 16 термідора (4.08.1800) посада першого консула була перетворена на по життєву з наданням права призначати йому свого приємника[22].
По органічному селатус - консульстві 18.05.1804р. І консул був проголошений спадковим імператором Франції. Консульство переросло в імперію.
Таким чином режим консульства у Франції означав повний перехід правління в монархічну централізовану диктатуру однієї людини. Крім буржуазії уряд Наполеона піп римувало селянство, а це велика кількість населення Франції. Тому говорити про вузьку класову базу суспільства не приходиться. Французька революція зробила французького селянина власником, міцно прив'язала його до буржуазного устрою. Саме цим союзом між буржуазією і селянством і об'ясняється сила наполеонівського режиму[23].
Буржуазія і селянство добросовісно передали владу диктатору, але не для усунення їх класових інтересів, а для їх стимулювання К. Маркс і Ф. Енгельс у “Святому сімействі” писали про це: Наполеон розумів усі істини сутності сучасної держави, він вже розумів, що ця держава має своєю безперешкодною розвитку буржуазного суспільства вільних рух особистих інтересів і т.д. він рішився признати цю основу, взяти її під свій захист[24]. Результатом встановлення консульства стала активізація економічної активності. При Наполеоні зросла роль таможні, які він називав “огорожею і підтримкою емоції”[25]. Він сприяв створенню нових промислових підприємств, особисто відвідував деякі мануфактури. Уряд слідкував за зберіганням виробничих секретів. Організована Наполеоном Рада фабрик і мануфактур обговорювала основні принципи, на яких повинні були розвиватися французька промисловість і торгівля[26]. В січні 1800р. Бонапарт одобрив створення групової частини банкірів “Банк де Франс” першопочатковий кредит, який склав 30 млн. франків. В якості акціонерів Бонапарт записав і своїх родичів. Банк почав грати ведучу роль в фінансовому і промисловому житті держави. Швидко розвивалася і торгівля. Так за період 1794-1800рр торговий оборот виріс майже на 50% (з 553 млн. франків до 821 млн.)[27].