Українські партизанські криївки (схрони) часів ІІ світової війни та післявоєнного періоду
Курні «апартаменти» генерал-хорунжого
Завдяки конспіративним оселям, які обов'язково доповнювалися криївками, збройним рухом опору в Західній Україні тривалий час, аж до загибелі 5 березня 1950 року, керував Головнокомандуючий УПА генерал-хорунжий Роман Шухевич. Спогади очевидців про один із його таємних осідків, розташований у селі Пуків Рогатинського району, «Україні молодій» люб'язно надав івано-франківський письменник-краєзнавець, росіянин за національністю Геннадій Бурнашов, який активно досліджує діяльність ОУН-УПА на західно-українських теренах. Пан Геннадій зустрічався з господинею конспіративної квартири в Пукові Марією Крупкою-Кик, яка приїжджала зі Львова, де мешкає із сином. Вона розповіла, що в 1946 році до тамтешнього священика о. Паснака найнялася виховувати дітей-дошкільнят інтелігентна й освічена жінка на ім'я Маруня. Невдовзі вихователька звернулася до чоловіка пані Марії, Івана — колишнього вояка УПА, пораненого в ногу, з проханням переховати у своїй хаті кількох бійців УПА. Господарі дали згоду.
«У червні, — пригадала пані Марія, — Маруня рекомендувала нам «Левка» і «Павла», які обдивилися нашу хату й почали копати криївку. Мій чоловік і Маруня носили в мішках викопану землю і зсипали її в річку, що протікала за нашим садом. Криївка мiститься за хатою біля берега, а вхід до неї був зі стриху (горища. — Авт.), бо хата була без комина, курна. В хаті зробили перегородку, за якою в стелі вирізали отвір і по драбині спускалися вниз, а там попід фундамент пробиралися до криївки... Якщо в селі було спокійно, хтось із нас подавав про це умовний сигнал: тричі стукав у перегородку — значить, можна виходити. Двічі — будьте обережні... У сінях за вхідними дверима стояла драбина, якою піднімалися на стрих. А якщо була облава, то драбину виносили до стодоли. Коли облавники вимагали обстежити стрих, то я засвічувала ліхтар, приносила драбину і лізла наперед, а за мною — двоє солдатів. Свекруха тоді палила під кухонною плитою заздалегідь приготовлену для цього гречану солому, від якої йшов густий дим, то солдати довго не витримували, кашляли і злізали вниз.
Винахідником цієї системи конспірації був «Левко» — молодий чоловік з університетською освітою. Окрім нього, у нас мешкали пан «Василь», «Павло», «Зеник» та «Олесь». Ночували вони в криївці, а день перебували в хаті... Вибралися від нас у червні 1947 року... У панові «Василеві» мій чоловік упізнав генерала Чупринку, який колись відвідував Іванів курінь на постої. А про те, що Чупринка — це Роман Шухевич, ми дізналися вже в шістдесяті роки...».
Рідний дім — під землею
Окрім малогабаритних криївок, призначених для тимчасового перебування, на певній відстані від населених пунктів обладнувалися цілі підземні оселі з автономним життєзабезпеченням на кілька тижнів, а то й місяців. Здебільшого їх відкритим, а не шахтним способом будували у віддаленій гірській місцевості. Саме там, завдяки важкодоспупності для загонів НКВС, вони функціонували найдовше — до середини 50-х років. Однак були й винятки. На території густонаселеного лісостепового Городенківського району Івано-Франківщини, біля села Копачинці, до осені 1956 року діяла «трикімнатна» криївка, де мешкало семеро підпільників, зокрема три жінки. Матеріали про один з останніх на Прикарпатті осередків опору зібрав і зробив малюнок цього підземного помешкання уродженець Копачинців, архітектор, лауреат Державної премії України Григорій Будзик.
«Місце для криївки — у лісі над Дністром — було обрано так, щоб до неї можна непомітно підійти яром, — розповідає Григорій Петрович. — Потаємний вхід у підземелля, як, зрештою, і до всіх подібних криївок на Прикарпатті, мав вигляд прямокутної або квадратної форми, виготовлений з дерева. Опускалися донизу по драбині. Вхід за собою закривали прямокутним ящиком, у якому зазвичай ріс кущ ліщини. Цікаво в інженерному плані були зведені стіни, стеля, підлога. Оригінальне вирішення мала проблема димовідведення від кухні. Над піччю кмітливі будівничі встановили широку трубу, в неї вмонтували вузенькі трубочки, по яких дим виходив на поверхню і розсіювався. Для маскування димовідведення над криївкою насаджували кущі. Для виведення кухонних та туалетних відходів була прокладена каналізаційна труба до потічка...»Підпільники мали достатньо продуктів харчування, які заготовляли на колгоспних полях і в лісі, де збирали гриби, ягоди, горіхи. Мед, молоко та сало постачали місцеві жителі. Сіль, цукор, гас купували у сільській крамниці, але робили це надзвичайно обережно. Якось один із мешканців криївки, за оповіддю пана Григорія, переодягнений у жіноче вбрання, пішов до крамниці. Мабуть, він так вправно замаскувався під прекрасну стать, що спокусив місцевого парубійка. Справа дійшла до курйозу: коли залицяльник занадто наблизився до «дівчини», то отримав такий удар, від якого гепнувся на землю...
Батько у схроні — сімейна таємниця
Пана Григорія в Радянську армію призвали в липні 1956 року. Він тоді не знав, що у ближньому лісі ще діяло підпілля. Про викриття криївки енкавеесівцями довідався із сестриного листа. Після демобілізації ненав'язливо розпитував добре знайомих односельчан про нові факти того героїчного і сумного періоду, доповнивши їх у часи незалежності архівними матеріалами. Лише в Копачинцях у другій половині 40-х років на обійстях діяло кілька криївок, викопаних у стодолі, в погребі, під корінням груші. Був такий сховок і на подвір'ї Будзиків.