Збройні сили в період національно-визвольної боротьби 1917-1920р.
Збройні сили в період національно-визвольної боротьби 1917-1920р.
У першу світову війну російський уряд мобілізував до війська майже все чоловіче населення України. З ре¬волюційними подіями 1917 р. в Україні розпочинається військовий рух, метою якого було створення націо¬нальної армії. Організовуються військові клуби, що займаються формуванням українських військових час¬тин, переведенням українців-військових для служби на своїй землі. Російський революційний уряд і військове командування вороже ставилися до цього. Протягом 1917 р. було стихійно створено чимало українських вій¬ськових підрозділів. Та тільки після проголошення Цен¬тральною Радою Української Народної Республіки (УНР) розпочалося по-справжньому створення національних Збройних Сил.
16 січня 1918 р. Центральна Рада УНР ухвалила за¬кон про утворення народної армії на міліційній основі для оборони держави від зовнішнього ворога. Вона створювалася за територіальним принципом (в округах). Були сформовані окремі кадрові частини. Навчання вої¬нів проводили військові інструктори. Було схвалено тим¬часову форму одягу (однострій) українського війська. Відзнаки роду військ та номери військової частини ви¬шивалися на чотирикутній синій петлиці, що розмі¬щувалася на комірі блузи. Рід війська позначався так: піхота - навхрест дві гвинтівки; артилерія - два гарматних дула; кіннота - дві шаблі і т.д. У війську не встановлювалися військові ранги (звання), а запровад¬жувалися тільки військові посади, зазначалися вико¬нувані функції. Такими відзнаками були срібні або золо¬тисті шеврони з кутом догори різної кількості - залеж¬но від посади, їх прикріплювали на правому рукаві ви¬ще ліктя. У квітні 1918 р. приймається рішення про реорганізацію народної міліції в регулярну українську армію з 8-10 військових територіальних корпусів. Про¬те уряд УНР не встиг це здійснити.
29 квітня 1918 р. відбувся державний переворот, і до влади прийшов гетьманський уряд на чолі з генералом П. Скоропадським (1873-1945). Він призначив на поса¬ди військового міністра та віце-міністрів Української Держави російських і німецьких генералів, які гальму¬вали створення української армії.
В липні 1918 р. рада міністрів ухвалила закон про загальний військовий обов'язок, затвердила план органі¬зації української армії. Строк дійсної військової служби встановлювався: у піхоті - два роки, у кінноті та арти¬лерії - три, на флоті - чотири. Служба в запасі мала три¬вати до 38 років, а в ополченні - з 39 до 45 років. Набір новобранців планувалося проводити двічі на рік: восени і навесні. Передбачалося, що українська армія склада¬тиметься із 16 корпусів (армійських, кінних), 7 дивізій, трьох важкогарматних батальйонів, ескадрильї бомбар¬дувальних літаків, двох понтонних і чотирьох залізничних куренів. Для підготовки військових кадрів розгорталася система навчальних закладів: військова академія з три¬річним строком навчання, повітряна школа, чотири кадет¬ські школи, дві школи старшин для піхоти і по одній - для кінноти, артилерії, технічної служби. У складі української армії залишилися Запорізький корпус, перейменований в Окрему Запорізьку дивізію, Запорізький і Чорноморський коші (по 400 козаків). Гетьман П. Скоропадський сфор¬мував дивізії сердюків і сірожупанників, відновив у Білій Церкві загін січових стрільців. У листопаді 1918 р. чи¬сельний склад української армії без козацтва становив до 60 тисяч чоловік. Сердюцька дивізія складалась із синів заможних селян, які були опорою гетьманської влади. Дивізія сірожупанників формувалася з українців, які побу¬вали в полоні в Австрії. До складу окремого загону січових стрільців входили січовики Галицького полку та добро¬вольці із наддніпрянських українців.
Водночас за період свого гетьманства П. Скоропад¬ський організував в Україні багато російських доброво¬льчих частин: «южних», «сєвєрних», астраханських, са¬ратовських та ін. Вони глузували з усього українського, проводили паради в українських містах, безкарно вели пропаганду проти української держави, перешкоджали розбудові української армії.
З 1917 р. почалася українізація Чорноморського фло¬ту. Першим кораблем, який підняв український прапор (у липні 1917 p.), був міноносець «Завидний». Через чотири місяці половина кораблів Чорноморського флоту підняла український національний прапор. У березні 1918 р. Центральна Рада проголошує створення військо¬вого і транспортного флоту УНР на Чорному й Азов¬ському морях. Військовий флот України складався з трьох бригад лінійних кораблів (9 кораблів), однієї бри¬гади крейсерів (2 кораблі), бригади гідрокрейсерів (6 ко¬раблів), дивізії міноносців (27 ескадрених міноносців), 27 підводних човнів, кількох дивізіонів сторожових ко¬раблів, багатьох транспортів і тралерів. До складу флоту входили також морська піхота (корпус морської охорони узбережжя Чорного моря і три полки морської піхоти) і вій¬ськово-морська авіація (20 гідропланів).У листопаді 1918 р. гетьман П. Скоропадський без згоди народу проголосив Україну частиною Росії. Щоб урятувати українську державність, створюються Україн¬ський національний союз на чолі з В. Винниченком (1880-1951) і новий уряд - Директорія УНР. Проти ге¬тьмана повстали січові стрільці, підтримані селянськими масами Вілоцерківщини. Формується Дніпровська диві¬зія (10 тисяч чоловік) на Трипільщині. До лав українсь¬кого війська вступають селяни, робітники, інтелігенти.