Українське військо періоду козаччини
Усім військом керував кошовий отаман із суддями, осавулами, писарем; паланками - полковник з осавулом і писарем.
Козаки офіційно титулували один одного товари¬шем, а гурт козаків - «товариством».У першій половині XVII ст. запорізьке козацтво піднеслося до рівня кращих європейських армій. Особ¬ливо відзначалася військовою майстерністю піхота, яка була головним видом козацького війська і вважалася найдосконалішою в Європі. Козацька піхота героїчно билася з ворогом, використовуючи особливу тактику: шикувалась у три шеренги (перша стріляла, друга подавала рушниці, а третя їх заряджала). Піхота козаків уміло штурмувала ворожі фортеці, а також сміливо вою¬вала на морі на вітрильно-веслувальних дерев'яних човнах (мал. ). Козацькі човни (чайки) мали довжину 20 м, ширину - 3-4 м, глибину - 2,5 м. На основу з липового і вербового пня набивали дошки, робили вітри¬ла. На одному човні було 20-30 веслярів, 50-70 вої¬нів, 4-5 легких гармат. Швидкість чайки - 15 км/год. Козацькі чайки охороняли береги, ходили в походи проти Туреччини. Є відомості про те, що й підводний човен запорожці стали використовувати в бойових діях набагато раніше, ніж у Західній Європі. За не зовсім точними даними, він являв собою два накладені один на одного, скріплені і просмолені звичайні човни з пристосуванням для руху та системою забезпечення повітрям через очеретяні трубки.
Кіннота козацького війська у першій половиш XVII ст. була менш чисельною, ніж піхота, й відзначалася висо¬кою військовою майстерністю. Вона вела наступ так зва¬ною лавою: шикувалася півколом, атакуючи таким чи¬ном противника з флангів, з фронту і з тилу одночасно.
Найвищим зразком військового мистецтва козаків був бій у так званому таборі - рухомій фортеці. Це було чотирикутне рухоме укріплення з возів, усередині якого знаходилося військо. Піхота виходила для бойових дій із-за возів, а в разі небезпеки замикалась у щільну фор¬тецю.
На високому рівні у запорожців була розвідувальна та сторожова служба. Створювалася ціла система вишок із відповідною сигналізацією (вогнем, рухами) - про¬образ світлового телеграфу. Сигнал про небезпеку від са¬мого кордону послідовно передавався до козацького вій¬ська. Козаки вміло вели розвідку, навіть у стані ворога.
Чисельність козацького війська значно змінювалася протягом століть. Наприкінці XVI ст. козацьке військо налічувало 10-12 тисяч чоловік. У 1621 р. у війську було понад 40 тисяч козаків. У Богдана Хмельницького (1595-1657) в різні часи військо мало від 100 до 300 тисяч козаків. Вони були озброєні шаблями, рідше - короткими списами, стрілами, а також вогнепальною зброєю: мушкетами, пістолями, самопалами, рушниця¬ми. Запорожців називали «рушничним військом», бо ру¬шниця була найважливішою козацькою зброєю. У коза¬ків були також бойові молотки (келепи), якірці, ро¬гульки, що застосовувались у боротьбі проти ворожої кінноти. Порох, кулі, зброю запорожці виготовляли самі або ж діставали в бою. Крім того, кожний козак повинен був мати сокиру, косу, лопату, шнури та інші матеріали для будівництва укріплень і перешкод. Козаки першими використали метод окопування в землі, який виявився надійнішим засобом захисту під час перестрілки в степовій місцевості, ніж важкі панцир і кольчуга.
У козацькому війську була тверда військова дисципліна. Найбільше козак боявся осуду своїх това¬ришів. Суворо каралися такі злочини, як убивство, бій¬ки між козаками, крадіжка приватного та громадського майна, невиконання обов'язків, засуджувались амо¬ральні вчинки: неповернення позичених грошей і речей, дезертирство. За пияцтво під час походу козаків карали на смерть. Зрада козацтва, батьківщини вважалася най¬тяжчим злочином.
Козаки суворо дотримувалися розпорядку дня. За сигналом (церковним дзвоном) вони вставали до сходу сонця, молилися і йшли, незважаючи на пору року, на річку купатися. Потім снідали в куренях. Після сні¬данку - спільна молитва у церкві, прання білизни, лагодження одягу, зброї, човнів, укріплень, інші роботи. Щодня проводилася бойова підготовка: змагання на конях, стрільба з вогнепальної зброї, долання ровів і загорож, бій на шаблях «до першої крові» та ін. За сигналом (постріл фортечної гармати) козаки йшли обі-
дати. Після обіду співали пісні та думи, слухали роз¬повіді старших, гру кобзарів. Частина козаків готува¬лася до служби у наряді (охорона фортеці, шляхів, переправ). Військовий осавул разом із курінним ота¬маном проводив огляд підрозділів, що заступали на чер¬гування, відправляв на виконання бойового завдання. Надвечір дзвони скликали козаків на молитву. Після вечері хто грав на скрипці, сопілці, бандурі, хто співав пісень, хто брав участь у козацьких танцях. Згодом уся Січ, крім вартових, поринала у сон.Козаки відзначалися розумом, хитрістю, умінням виграти бій, раптово напасти на ворога, заманити його в пастку. Українські козаки вражали ворогів відвагою, витривалістю, здатністю зносити нестатки, терпіти муки, не боятися смерті. Французький інженер Гійом Левассер де Боплан (бл. 1600-1673) в опублікованому у 1650 р. «Описі України» зазначав, що козаки «дуже міцні тілом, легко зносять спеку і холод, голод і спрагу. На війні витривалі, хоробрі, а навіть легкодушні, бо не цінять свого життя. На зріст гарні, повороткі, сильні, люблять гарно вбиратися... Від природи мають добре здоров'я... Від хвороби вмирають дуже рідко, і хіба в глибокій старості. Здебільшого кінчають життя на ложі слави, вбиті на війні».