Українське військо періоду козаччини

Українське військо періоду козаччини

Могутність війська за княжих часів була зумовлена в першу чергу його зв'язком з державою. Татарська навала у ХШ-XIV ст. призвела до занепаду української держа¬ви і її війська. Землі України потрапляли під литовські, польські, угорські, молдавські прапори.

XV-XVIII ст. в історії України - це період козач¬чини. Основною причиною зародження козацтва була не¬безпека з боку орд кочівників, які грабували, нищили, брали у полон український люд. У цей час визріває на¬ціональна свідомість народу, міцніє його бажання здо¬бути свободу і незалежність.

Слово «козак» тлумачать по-різному. За однією з версій, це слово - турецького походження, означає «вільна, відважна, войовнича людина».

Козаками ставали вихідці з прикордонних замків і містечок, які йшли в степи, ловили звірів, билися з татарами. Спочатку вони не мали ніякої військової орга¬нізації, а збирались у ватаги по кілька десятків чоловік, обирали отаманів з числа тих, хто мав воєнний досвід. Зброя їх була простою: луки, списи, сокири, шаблі, при¬мітивні рушниці. Такі козацькі ватаги діяли в степах не¬залежно одна від одної, зрідка об'єднуючись для спільної боротьби, їхньою тактикою була локальна війна, а метою - здобич. Лише у першій половині ХУІ ст. козаки освоїли простори нижче Дніпрових порогів - так званий Низ, або Запоріжжя, і почали будувати козацькі укріплення - січі (від слова «сікти»), У 1553 р. волин¬ський князь Д. Вишневецький (?-1563) зібрав першу ватагу козаків (понад 300 чоловік), озброїв їх і пішов за Дніпрові пороги. На островах козаки знаходили для себе захист від татар, полювали, ловили рибу. Завзята боротьба козаків з татарами принесла Україні славу.

У 1568 р, польський король Сигізмунд Август (1520-1572) найняв козаків на організовану військову службу для захисту земель Польщі від кочівників. Утво¬рилося реєстрове козацьке військо; козаки отримували платню, мали однаковий одяг, зброю, вправлялись у вій¬ськовій майстерності. За реєстровими козаками зали¬шалися права на волю.

На зразок організації реєстрових козаків почала перетворюватися решта козацького війська. Козаки поді¬лялися на «зимівників», які зимували і постійно про-

живали в Січі, та паланкових козаків, які мешкали у поселеннях поза межами Січі, а для бойових походів чи боїв приходили до війська. Порівняно з простим людом козаки мали цілий ряд привілеїв: вибори військової старшини (командирів), звільнення від податків, влас¬ний незалежний суд, безкоштовне утримання під час походів, право полювати і ловити рибу на Низу та ін.

Козацьке військо мало демократичний устрій. Усі важливі політичні й організаційні питання (вибори стар¬шини, гетьманів, згода на військові походи, судові спра¬ви, поділ угідь, укладання угод з іншими державами) ви¬рішувалися на раді (мал. 6). Залежно від її учасників рада поділялася на повну, військову, генеральну, стар¬шинську, чорну.

Командування військом здійснювала військова старшина різних ступенів. На чолі війська стояв геть¬ман. Він був головою козацької держави, мав повну ад¬міністративну владу, брав активну участь у законодавчій діяльності, судовій справі. Приймаючи рішення з основ¬них питань, гетьман враховував думку генеральної та старшинської рад.

До генеральної старшини входили: обозний, судді, писар, осавули, хорунжий і бунчужний. Генеральний обозний займався військовим обозом, організовував обо¬рону табору в походах, заправляв військовою артиле

рією. Йому підпорядковувалися полкові обозні. Генера¬льні судді розглядали справи у генеральному суді. Гене¬ральний підскарбій (скарбник) відав державною казною. Генеральний писар очолював генеральну військову кан¬целярію козацької держави, вів найважливіші внутрішні та закордонні справи. Генеральні осавули керували окре¬мими частинами козацької армії, проводили огляд військ. Генеральний хорунжий (хоружий) відповідав за військові прапори, керував «придворним» гетьманським військом. Бунчужний носив перед гетьманом бунчук (відзнаку гетьмана), допомагав гетьманові у походах.

Аналогічну структуру управління мав і полк. Адміністративна і військова влада у полку належала полковникові. Кожний полк (500-1000 чоловік) поді¬лявся на сотні (роти) і курені (батальйони). До сотенного уряду входили: сотник, сотенний осавул, хорунжий і писар. У курені командував курінний отаман, або десят¬ник (міський, сільський).