Військова топографія
Рівнинна місцевість звичайно більш сприятлива для організації і ведення настання і менш сприятлива для оборони.
Пагорбна місцевість характеризується хвилястим характером земної поверхні, що утворює нерівності (пагорби) з абсолютними висотами до 500 м, відносними перевищеннями 25— 200 м і переважною крутістю схилів 2—3°.
До пагорбної місцевості можна віднести і мілкосопочник, тобто рівнину з безладно розкиданими окремими пагорбами і групами пагорбів і гряд.Пагорбна місцевість допускає бойові дії всіх родів військ, здійснення маневру підрозділами поза дорогами, і в цілому сприятлива як для наступу, так і для оборони. Вона має вигідні природні рубежі для розташування підрозділів, устаткування вогневих позицій, володіє деякими захисними властивостями від впливу вражаючих факторів ядерного вибуху. Проміжки між пагорбами і зворотні схили пагорбів можуть служити укриттями від спостереження і вогню супротивника, схованими підступами для здійснення маневру. На такій місцевості, як правило, багато командних висот з великою дальністю видимості і широким сектором огляду.
Низькогірська місцевість характеризується висотами над рівнем моря 500-1000 м, відносними перевищеннями 200-500 м та крутизною схилів 5-10 градусів. У зрівнянні з іншими видами гірської місцевості вона слабко розчленована, звичайно добре обжита і має порівняно розвиту дорожню мережу.
При відносно положистих схилах і невеликих висотах така місцевість практично доступна для бойових дій усіх пологів військ. У той же час утрудняється масоване застосування важкої бойової техніки.
Низкогірська місцевість у цілому сприяє маскуванню і захисту від вражаючих факторів ядерної зброї.
Середньогірська місцевість має висоти над рівнем моря порядку 1000—2000 м, відносні перевищення приблизно 500—1000 м і переважну крутість схилів 10—25°. Вона розчленована на добре виражені гірські масиви, гряди і ланцюги, їхні вершини і гребені звичайно мають згладжену форму,
Така місцевість часто має широкі гірські проходи, використовувані нерідко для прокладання доріг. Ці дороги звичайно перетинають гірські хребти по найбільш низьких перевалах, доступним для руху бойової техніки цілий чи рік велику його частину. Однак застосування важкої бойової техніки можливо по окремих напрямках.
У цілому середньогірська місцевість вимагає значного інженерного робіт із забезпечення її прохідності. У той же час вона благоприятствует маскуванню і захисту від вражаючого дії ядерної зброї.
Високогірська місцевість характеризується висотами над рівнем моря понад 2000 м і відносними перевищеннями 1000 м і більш. Переважна крутість схилів у такій місцевості, як правило, більш 25°. Високогірна місцевість розділена глибокими долинами й улоговинами на гірські хребти, їхні вершини і гребені звичайно мають гостру форму і покриті вічними снігами і льодовиками.
Ця місцевість, як правило, слабко обжита, має мало гірських проходів і рідку дорожню мережу. Дороги звичайно прокладені по вузьких гірських ущелинах, проходять через перевали, що знаходяться на великих висотах, буяють крутими підйомами і малими радіусами поворотів. Перевали найчастіше розташовані вище снігової лінії і тому велику частину роки закриті.
Бойові дії можуть розгортатися на окремих доступних напрямках уздовж гірських проходів, забезпечених дорогами. В інших районах високогірної місцевості можливі бойові дії тільки спеціальних підрозділів, оснащених відповідним озброєнням і майном. У цілому високогірна місцевість благоприятствует маскуванню. При ядерних вибухах можливі обвали і каменепади.
По ступені пересіченості ярами, балками, ріками, озерами й іншими природними перешкодами, що обмежують волю пересування і маневру підрозділами, місцевість підрозділяють на слабо пересічену, середньо пересічену і сильно пересічену.
Слабопересічена місцевість являє собою простір, хоча і знижує швидкість руху, але легко подолане бойовими машинами й автотракторною технікою в будь-якому напрямку. На такій місцевості природні перешкоди складають менш 10% усієї площі. Рельєф звичайно рівнинний, рідше горбкуватий.