Iсторiя розвитку вiйськового флоту Iраку в 1937-1991 рр

В 1977 р. Ірак ухвалив контракти на поставку 4 десантних кораблів з Польщею та фрегата “Ібн Хальдум” з Югославією. Як учасниця Варшавського договору, Польська Народна Республіка активно будувала для своїх ВМС та ВМФ СРСР середні десантні кораблі проекту 773 ( клас НАТО POLNOCHNY) на Гданській верфі. Вони вважались одними з найкращих в світі, а крім того мали відносно низьку ціну. Розраховані на операції в закритих акваторіях, ці кораблі цілком задовольняли командування ВМС Іраку. Поляки доволі швидко виконали іракське замовлення, поставивши на протязі двох років усю партію. На відміну від базового проекту, в Ірак надійшла модифікація середніх десантних кораблів з можливістю приймати транспортні гелікоптери (тип “Атака”). К 1979 р. одна з бригад сухопутних військ Іраку (бригада республіканської охорони, або 1-ша піхотна бригада 3-го армійського корпусу) закінчила підготовку до дій в якості морської піхоти. До того ж екіпажі десантних кораблів, за допомогою радянських офіцерів повністю оволоділи новою технікою.Фрегат “Ібн Хальдум” (пізніше отримав назву “Ібн Маджид”) будувався на верфі в м. Спліт по оригінальному проекту. Основним його призначенням стало використання в якості учбового корабля тільки-но відкритого Коледжу ВМС в Басрі. Виконуючи цю функцію, фрегат міг прийняти на борт до 100 курсантів. Втім, оснащеність “Ібн Хальдума” сучасною зброєю, в тому числі французькими протикорабельними ракетами “Екзосет” дозволяла йому виконувати різноманітні бойові завдання. Нове придбання іракських ВМС виявилося дуже корисним. Цей фрегат став найбільш активно діючим військово-морським засобом Іраку на протязі ірано-іракської війни 1980-1988 рр. Проте його придбання свідчило про намагання уряду Іракської Республіки розвивати свої ВМС у напрямку збільшення чисельності саме кораблів, а не катерів. Однак його замовлення в СФРЮ виявився доволі неочiкувальним для аналітиків. Справа полягала в тому, що Югославія не входила до списку країн - експортерів військових кораблів. Більше того, ВМС СФРЮ оснащені були переважно катерами. А перші фрегати для них будувалися в середині 1980-х рр. по радянському проекту. Вірогідно, в умовах кінця 1970-х рр., саме Югославія виявилась єдиною державою, що могла забезпечити ВМС Іраку сучасним ракетним фрегатом по доволі низькій ціні. Інші провідні країни – експортери, або не мали необхідних проектів (СРСР, КНР, Франція), або через політичні мотиви торгували з Іраном (Великобританія й США). Не останню роль зіграли намагання СФРЮ вийти на міжнародний ринок. Для Югославії вони виправдилися. В 1979 р. Індонезія замовила аналогічний фрегат, а Ірак 3 річкових тральника типа “Нестин”. В 1981 р. Ірак в СФРЮ замовив 9 патрульних катерів типа “Джасі”. Стосовно останніх, то в Басрі іракці будували їх по ліцензії (або намагалися будувати, через брак джерел точно встановити це не можливо).На початку ірано-іракської війни (вересень 1980-січень 1981 рр.) ВМС Іракської Республіки діяли доволі активно. Втім, зіткнувшись з краще озброєним та підготовленим військовим флотом Ісламської Республіки Іран (ІРІ), зазнали значних втрат (щонайменше 1 десантний корабель та до 10 бойових катерів, в тому числі 2 ракетних). Для іракського військового керівництва такий перебіг подій виявився несприятливим. ВМС ІРІ після революційних подій 1979-1980 рр. зберегли свою боєздатність і мали панування в Перській затоці, як раніше. ВМС Іраку втратили не лише низьку бойових одиниць, а й лишилися підтримки з боку СРСР, якій ввів ембарго на поставки зброї. Тому переважна більшість катерів радянського будівництва залишилась у 1981-1982 в базах. Єдиним виходом для іракського боку стало активне використання авіації. Через її активні операції, вже іранські кораблі не наважувалися виходити в море. Проте економічна ситуація на початку війни з ІРІ була більш сприятлива для Іраку. Завдяки цьому здійснені були нові придбання військово-морської техніки за кордоном. В 1981 р. в Фінляндії замовили 3 ролкера, з можливістю використання в якості десантних кораблів. В 1983 р. всі 3 одиниці ( тип “Аль Захра”) поповніли ВМС Іраку. Одночасно з ролкерами, в Великій Британії іракці закупили 6 десантних катерів на повітряної подушці типу SR.№6. Англійські суднобудівники за 1 рік виконали іракське замовлення, завдяки чому можливості ВМС Іраку по проведенню морських десантних операцій зрівнялися з супротивником. Однак найбільш корисним партнером Іракської Республіки у військово-морській сфері стала Італія. Ця країна історично вважалася однією з провідних держав в галузі військового кораблебудування, фінансово була зацікавлена в іракському ринку. Проекти італійських фірм цілком задовольняли потреби ВМС Іраку. Крім того, італійці могли поставити в Ірак підводну техніку, що інші держави за різних обставин зробити не могли. Тому на італійських верфях для Іраку у 1982-1987 рр. було побудовано 4 фрегати типа “Лупо” й 6 корветів типа “Асад”. 6 сверхмалих підводних човнів проекту SX-706 поставила в Ірак італійська фірма “Космос” (остаточної інформації про надходження цих кораблів до Іраку нема). В Італії було заказано будівництво універсального транспорту постачання типу “Стромболі” й 3 підводних човнів типу “Сауро”. Згідно підводних човнів, один з них іракці планували використовувати в якості учбового корабля, тому плани С.Хусейна щодо власного підводного флоту цим не обмежувалися. Більше того, в Італії закупалися вертольоти корабельного базування А-109 “Хірундо” (6 одиниць) й АB-212ASW (8-12 одиниць). Проте до серпня 1990 р. лише 2 корвета увійшло до складу ВМС Іраку. Інші ж кораблі були побудовані к 1987 р., але не викупалися Іраком через брак коштів, відсутність підготовлених екіпажів та блокаду іракського узбережжя ВМС ІРІ. Стосовно СРСР, то знов перспективним партнером для Іраку ця країна стала наприкінці 1980 рр. Саме тоді з’явилися дуже ефективні проекти малих кораблів з сучасною зброєю. В СРСР 1989 р. іракці закупили 3 новітніх малих ракетних корабля типа “Тарантул” (проект1241РЭ) і 1 малий протичовновий типа “Павук” (проект 1241.2). Щоправда до серпня 1990 р. до Іраку надійшло по одному кораблю кожного типа. Втім, перед початком вторгнення у Кувейт 2 серпня 1990 р. ВМС Іраку являли собою значну силу. В їх складі налічувалось 1 учбовий фрегат, 4 корвети (малi ракетнi й протичовновi кораблі), 7 ракетних, 9 патрульних, 6 торпедних й 3 протичовнових катери, 6 десантних кораблів й 6 десантних катерів, а також 8 тральщиків. Чисельність особового складу складала 5000 військовослужбовців. Майже всі вони мали бойовий досвіт. До того ж іракський військовий флот підтримувало сильне авіаційне угруповання. Однак війна в Перській затоці 1991 р. призвела до практичної загибелі основної маси корабельного складу ВМС Іракської Республіки.Таким чином можна виділити три періоду у розвитку ВМС Іраку: 1. - 1937-1958 рр. ; 2. - 1958-1977 рр.; 3.- 1977-1991 рр. На першому етапі, ВМС Іраку виконували обмежені функції й розвивалися з допомогою Великобританії. На другому етапі, ВМС країни розвивалися при активній участі СРСР. Завдяки цьому іракський військовий флот перетворився на сучасне воєнне угруповання, що спроможне було виконувати усі завдання оборонного характеру. Втім, “кувейтськи кризи” 1961 та 1973 рр. виявили певні недоліки ВМС Іраку. До того ж в них з’явився доволі сильний супротивник – ВМС Ірану. Тому на третьому етапі уряд Іраку зробив спробу перетворити свої ВМС на потужну силу в акваторії Перської затоки. Для досягнення такого статусу почалося масштабне придбання військово-морської техніки в різних країнах. Аналіз контрактів, з нею пов’язаних, свідчить про намагання Іраку в подальшому розширити свій вихід до моря, або за рахунок ІРІ, або Кувейту. Доводиться цей аргумент чисельністю заказаних кораблів та їх типами й характеристиками. Деякі з них (особливо підводні човни) не могли базуватися в базах на іракському узбережжі, а майбутній військовий флот Іраку значно перевищував оборонні можливості країни. Ірано-іракська війна 1980-1988 рр. стимулювала цей процес. Однак довести його до кінця лідери Іраку не змогли. Війна в Перській затоці фактично знищила ВМС Іраку, а його розвиток призупинився.