Перші українські танки та артилерійські тягачі
ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ АРТИЛЕРІЙСЬКІ ТЯГАЧІ
Історія виготовлення першого спеціалізованого артилерійського тягача, як і історія створення перших танків, почалася з освоєння на ДХПЗ у 1924 році серійного виробництва гусеничного трактора "Комунар", прототипом якого був німецький гусеничний трактор "Hanomag".
Для забезпечення серійного виробництва гусеничних тракторів у складі технічної контори ДХПЗ було створено конструкторську групу, на чолі з І.М. Костянтином. Ця ж група, після виділення з її складу танкового відділу, займалася подальшим удосконаленням конструкції гусеничного трактора "Комунар"
Це був двогусеничний трактор з клепаною рамою, яка була одним цілим з рамами гусениць. Внаслідок жорсткого кріплення ходової частини до рам гусениць вони не могли прилаштовуватися до рельєфу місцевості. Тому лише частина опорної поверхні зчіплювалась з ґрунтом . Гусеничні рами та їх механізми, сприймаючи удари, передавали їх на остов трактора. Внаслідок чого в корпусі машини виникали значні навантаження. Тому конструкція корпусу була зроблена з великим запасом міцності, що призвело до зростання маси трактора та його вартості.Трактор випускався з трьома типами двигунів, які відрізнялися потужністю та типом пального, яке вони споживали. Циліндри двигуна виготовлялися та монтувалися в ряд, окремо один від одного. Двигун мав рідинну систему охолодження. Мастило на змащування двигуна поступало під тиском за допомогою шестеренчастого насосу. Запалювання від магнето високої напруги з автоматичним регулюванням моменту запалювання.
Організація виробництва тракторів на ДХПЗ на перший погляд відповідала основним вимогам масового виробництва. Цех механічного відділення було розбито на десять прогонів, розташованих перпендикулярно до збирального цеху. В кожному прогоні виготовлялися окремі вузли трактора. Однак, не зважаючи на зовнішні ознаки, організувати масове виробництво тракторів не вдалося. Тому було багато причин. По-перше з 1,5 мільйона карбованців, передбачених на реконструкцію заводу, ДХПЗ отримав лише 250 тисяч. По-друге, обладнання та оснащення заводу було застарілим та не відповідало вимогам виробництва. Не вистачало якісних сталей, інструменту та підготовлених кадрів. Тому запланований річний випуск 300 тракторів на ДХПЗ було досягнуто лише у 1930 році.
Тривалий час трактор "Комінтерн" використовувався у РСЧА як тягач для важких артилерійських систем. На базі трактора було виготовлено дослідний зразок самохідної 76,2-мм польової гармати.
Через те, що на початку 30-х років трактор "Комунар" морально та фізично застарів і зовсім не відповідав вимогам керівництва РСЧА ні за потужністю, ні за швидкістю буксування артилерійських систем, Головне артилерійське управління видало ДХПЗ завдання на розробку нового спеціалізованого артилерійського тягача. Гусеничний тягач, а за тодішньою термінологією, важкий трактор, мав буксувати артилерійські системи вагою до 11 тонн зі швидкістю 15 кілометрів на годину.
Конструкторська група під керівництвом Б.Н. Воронова приступила до розробки нового спеціального артилерійського тягача, який у 1933 році отримав назву "Комінтерн". З метою спрощення виробництва та забезпечення комплектуючими деталями було прийнято рішення про уніфікацію конструкції тягача та нового маневреного танка Т-24, виробництво якого почалося на ДХПЗ у липні 1930 року. В 1931 році було зібрано декілька дослідних зразків тягача, які отримали умовну назву БНВ-1 та БНВ-2 (за ініціалами керівника групи). Вони були виконані за тракторною схемою.
При випробуванні дослідних зразків тягача з'ясувалося, що виготовлений за тракторною схемою він не мав ніяких переваг над попередником. Незважаючи на зняття з виробництва базового танка Т-24, роботи над удосконаленням тягача тривали. Хиби конструкції усувалися під керівництвом М.Г. Зубарева.
Конструкція тягача зазнала кардинальних змін. Він отримав закриту кабіну та вантажну платформу. Кабіна тягача була частково уніфікована з автомобілем ЗИС-5, однак місце механіка-водія як і на танку Т-24 залишилося праворуч від поздовжньої вісі. У дерев'яній вантажній платформі з трьома відкидними бортами, тентом, який встановлювався за потребою, та двома поперечними сидіннями могли розташовуватися 12 чоловік. Крім того, розміри платформи дозволяли перевозити боєкомплект артилерійської системи, яка буксується. Він мав ще низку вдосконалень.
Уперше у вітчизняній практиці на тягачі було встановлено тягову лебідку, потужністю 10 тисяч кілограм сил та робочою довжиною 30 метрів. Лебідку було розташовано у середній частині рами за коробкою передач. Вона мала спеціальну муфту, яка захищала її від перевантажень.