Українці про сім'ю, рід і родинне виховання

З ДАВНІХ-ДАВЕН серед україн¬ців виник і утвердився погляд на сім'ю і рід як на святиню, а на виховання дітей — як на святий обов'язок батьків. Тому ці, як і всі інші особливо важливі об'єкти, в на¬ших предків мали свої опікувальні божества — Рід і Рожаницю, уособ¬лення роду, єдності нащадків одного предка, утвердження необхідності продовження людського роду. Обидва божества йшли безпосе¬редньо за головними слов'янськими богами — богом грому і блискавки Перуном, сонця і світла — Дажбогом, неба — Сварогом, вогню — Хорсом.

Не буде перебільшенням сказати, що поруч із божественим культом Сонця, Неба, Води, Землі, Хліба в свідомості нашого народу віками живе культ Матері, Сім'ї, Роду, і це успадковується з покоління в поко¬ління. Рід мав свої традиції, шанував своїх предків, і в цій пошані вихову¬вав молоде покоління. Коли на¬роджувалася дитина, її у зв'язок роду приймали окремим обрядом. Ще складнішим був весільний цере¬моніал, яким об'єднували молоду па¬ру з двох родів. Живучість цих обря¬дів, головні елементи яких зберегли¬ся у звичаях українців і донині, за¬свідчує особливо важливе значення їх для соціальної педагогіки. Впли¬вова дія народних традицій повністю зливається з самою сутністю ук¬раїнської етнопедагогіки, зокрема її гуманістичним спрямуванням, наці¬леним на маніфестування вічності життя і нерозривної спадкоємності духовних надбань мертвих, живих і ненароджених поколінь. Силу її психолого-педагогічного механізму з глибокою проникливістю показав Михайло Коцюбинський у своїй знаменитій повісті «Тіні забутих предків».

Саме слово «сім'я» у щоденному спілкуванні українців репрезентує шлюбне подружжя (чоловіка й жін¬ку), дітей та інших близьких роди¬чів, які живуть разом. Велич і краса її підносяться аж до небес як ознака особливого авторитету й ролі в житті кожної людини засобами такого, наприклад, персоніфікованого обра¬зу:

А в тім саду три теремки:

У першому — красне сонце,

У другому — ясен місяць,

А в третьому — дрібні зірки.

Ясен місяць — пан господар,

Красне сонце — жона його,

Дрібні зірки — його дітки.

Повне щастя людини без сім'ї, без домашнього затишку немислиме. Саме тому таку ідею проголошує одна з відомих українських народ¬них пісень:

У сусіда хата біла,

У сусіда жінка мила,

А у мене ні хатинки

Нема щастя, нема жінки.

Цю думку стверджують також народні афоризми: «Без сім'ї нема щастя на землі», «З родини йде життя людини».

Погляди на сім'ю в українців тісно пов'язані з оцінкою роду — кровної і свояцької єдності ряду поколінь, які генетично походять від одного предка, усіх родичів, рідних. А звідси й поширені серед народу стійкі вислови типу: «вести рід», «з роду до роду», «від роду в рід» — у всіх поколіннях, з покоління в поколін¬ня, від батьків до дітей; «з самого роду» — від народження. Коли ко¬мусь судилося щось від народження, кажуть: «Так на роду написано». Одиноку людину, яка не має ні батьків, ані родичів, характеризують: «ні роду, ні племені», «ні роду, ні плоду». Коли ж хтось дуже схожий на кого-небудь зовнішністю, звич¬ками та манерами, зауважують: «Один рід, один плід». Цим засвід¬чується розуміння ролі спадковості, чи, як тепер прийнято тлумачити, збереження генетичного коду.