Соціокультурний простір України та його особливості

6. Крим (Автономна Республiка Крим та мiсто Севастополь - разом 4,9 % населення України) увiйшов до складу України лише 1954 року. В силу iсторичних причин бiльшiсть населення пiвострова, двi третини якого складають етнiчнi росiяни, ставляться до української культури в кращому разi iндиферентно, в гiршому - вiдверто вороже.

Слiд зауважити, що бiльшiсть мiсцевих росiян не є уродженцями Криму, а прибули до нього пiсля другої свiтової вiйни на мiсце депортованих у 1944 роцi кримських татар. Цим пояснюється, зокрема, їхнє вiдверте тяжiння до Росiї - на вiдмiну вiд росiян iнших регiонiв України, якi здебiльшого народилися й виросли тут i вважають Україну своєю батькiвщиною. Значна частка кримських росiян, особливо - в Севастополi, належать до численної та переважно антиукраїнської групи колишнiх вiйськовикiв-пенсiонерiв, що за вислугою рокiв отримували помешкання на курортному пiвднi. Водночас вiдбувається активний процес повернення на пiвострiв кримських татар, якi до 1783 року мали тут свою незалежну державу. Якщо 1989 року в Криму мешкало менше 50 тисяч татар, то сьогоднi - 250 тисяч, що складає близько половини їх чисельностi в межах колишнього Радянського Союзу. Повернення татар пов'язане з надзвичайно болючими соцiальними проблемами (житловою, безробiття тощо), якi вирiшуються сьогоднi виключно обмеженими коштами українського уряду. Натомiсть лiдери кримських татар у переважнiй бiльшостi є вельми лояльними щодо Києва, вбачаючи тут єдиний захист проти гострої ворожостi мiсцевих росiйських нацiоналiстiв.

3. Нацiональнi меншини, їх соціокультурне значення

Попри строкатiсть iсторичних доль рiзних регiонiв, Україна формально лишається достатньо мононацiональною за свiтовими критерiями державою. За переписом 1989 року українцi складають 72,7% всього населення, i переважають скрiзь, окрiм Криму (тут їх 26,5%). При тому ж переписi 87,7% українцiв назвали своєю рiдною мовою українську (хоча в багатьох випадках це означало родинну традицiю, а не реальну мовну ситуацiю). Другою за чисельнiстю етнiчною групою є росiяни (22,1%), зосередженi переважно в мiстах, особливо Сходу й Пiвдня. Для 98,3% росiян рiдною мовою є росiйська.

Iншими значними етнiчними групами є євреї (0,9% у 1989 роцi, нинi це число зменшилося майже вполовину через iнтенсивну емiграцiю; в Українi мешкають переважно в великих мiстах, протягом останнiх рокiв вiдродили мережу шкiльництва, культурних товариств, преси); бiлоруси (0,9%, у смузi українсько-бiлоруського пограниччя); молдавани й румуни (0,9%, мешкають в Буковинi й на Одещинi); болгари (0,5%, зосередженi на Одещинi, 69,5% назвали рiдною мовою болгарську); поляки (0,4%, реальне число є, очевидно вищим; зосередженi переважно на Житомирщинi й у Львовi, створили розгалужену мережу культурницьких товариств, тiсно взаємодiють з Польщею та Ватиканом). Угорцi, що складають 0,3%, проживають компактною групою в Закарпаттi, практично не пiддалися асимiляцiї (понад 95% назвали рiдною мовою угорську), мають низку культурних iнституцiй.Права нацiональних меншин в Українi, у тому числi культурнi, застережено нацiональним законодавством про нацiональнi меншини, що мiжнародними експертами визнано як одне з найдемократичнiших у свiтi. За представниками меншин визнано право вiльного розвитку їхнiх мов (викладання в державних школах здiснюється окрiм української також росiйською - по всiй Українi, в школах з росiйською мовою викладання навчається майже 50% всiх учнiв, що зумовлено мовною ситуацiєю, яка успадкованою вiд СРСР; а також польською, румунською, угорською, болгарською, кримсько-татарською та мовою iврит). Справами нацiональних меншин опiкується Мiнiстерство у справах нацiональностей, мiграцiй та культiв.

Соцiологiчнi дослiдження останнiх рокiв показали: соцiально-етнiчний склад населення України є складнiшим вiд того, про який говорять результати перепису. В цiлому населення України приблизно на 94% складається з трьох великих мовно-етнiчних груп: україномовних українцiв (близько 40%), росiйськомовних українцiв (33-34%) та росiйськомовних росiян (21 %). При цьому iснує зумовлена iсторичними причинами поляризацiя вказаних груп мiж пiвнiчним заходом та пiвденним сходом України.

Найнаочнiше цей розподiл виявився в результатах президентських виборiв 1994 року. За Леонiда Кравчука, який виступав пiд гаслом змiцнення нацiональної незалежностi та прiоритетного розвитку української культури, проголосували 12 областей Заходу й Центру України та мiсто Київ. В цих регiонах україномовнi громадяни складають 78%. Ще в двох центральних областях (Полтавська та Кiровоградська), голоси мiж Кравчуком та його опонентом Леонiдом Кучмою, який обстоював посилення iнтеграцiйних процесiв з Росiєю та надання офiцiйного статусу росiйськiй мовi, розподiлилися приблизно порiвну (за невеликої переваги останнього). Натомiсть Л.Кучма беззастережно перемiг в областях Сходу, Пiвдня та Криму, де україномовне населення складає лише 16 % (решта - росiйськомовнi українцi - 48%, росiяни - 30%, iншi меншини - 6%).

Цей розподiл знайшов вiдбиття i в конфесiйнiй ситуацiї в Українi. На Галичину, Волинь та Київщину припадає майже 90% з близько 2500 храмiв Української православної церкви Київського Патрiархату, що проводить богослужiння українською мовою, обстоює українську державнiсть та вiдродження нацiональної культури, а на виборах схилялася до пiдтримки кандидатури Л.Кравчука. Українська греко-католицька церква, що була забороненою в 1946-1987 роках, має тепер близько 3000 храмiв i явно домiнує в Галичинi. Натомiсть Українська православна церква (автономна частина Московського Патрiархату), що цiлком домiнувала в часи СРСР i проводить богослужiння росiйською мовою, обстоює "духовну" єднiсть iз Росiєю, беззастережно домiнує на пiвднi, сходi, в багатьох центральних областях (близько 5000 храмiв). На президентських виборах УПЦ- МП цiлком пiдтримувала Л.Кучму.