Соціокультурний простір України та його особливості

Об'єктивний аналiз сучасного становища та перспектив розвитку українського суспiльства загалом i його культурної сфери зокрема, показує, що лише "косметичний ремонт" чи iдеологiчне перефарбування дотеперiшньої культурної полiтики - справа безперспективна з кiлькох причин.

По-перше, українське суспiльство, яке стає дедалi вiдкритiшим i демократичнiшим, уже не задовiльниться "державною культурою", а ринковоорiєнтована українська економiка не буде її утриимувати так, як це ранiше робила командна економiка. До того ж культура радянського типу може успiшно iснувати лише за браку будь-якої конкуренцiї, чого вже, вочевидь, не буде. По-друге, найбiльш динамiчна й творча частина культурно-мистецького середовиища не погодиться з поновним "одержавленням" культури й мистецтва, не пепретвориться на слухняних обслуговувачiв державної культпросвiтнопропагандивної машини, хоч би в якi патрiотичнi кольори її розфарбовували.

Все це свiдчить про необхiднiсть та неуникнiсть реформ в культурнiй сферi, стрижнем якої повинне стати реформування культурної полiтики. Водночас ясно, що за будь-яких реформ повииннi зберегтися державне фiнансування як головне джерело пiдтримки культури (незалежно вiд форм власностi та господарювання), а також переважна частина матерiальнотехнiчної iнфраструктури культури.

Процес реформування культурної сфери має включати такi головнi моменти:

- формування нової законодавчої бази для культури, мистецтва, сумiжних сфер суспiльного життя, що вiдповiдала б сучасним свiтовим вимогам та українським особливостям, iз законодавством про "неприбутковi" органiзацiї як серцевиною такого законодавства;

- реорганiзацiя державних та регiональних iнституцiй, якi донинi "керували культурою", аби спрямувати їхню дiяльнiсть на рейки пiдтримки культури як такої, незалежно вiд пiдпорядкування та форми власностi;

- реорганiзацiю майнових та фiнансово-господарчих взаємин у культурнiй сферi в напрямку формування "третього сектора суспiльного виробництва", тобто мережi установ (освiтнiх, культурних, соцiальних, спортивних та iн.), дiяльнiсть яких не спрямована на одержання прибутку;

- заохочення мережi недержавних, незалежних культурно-мистецьких органiзацiй (спiлок, фундацiй, професiйних гiльдiй, творчих колективiв), якi забезпечуватимуть здоровий розвиток культури через багатоманiття творчих, господарчих, адмiнiстративно-правових форм її iснування, через множиннiсть каналiв її пiдтримки суспiльством i державою;

- створення режиму здорового протекцiонiзму щодо вiтчизняної культури, нацiональної культурно-мистецької продукцiї, аби забезпечити їх конкурентоспроможнiсть, не допустити нової "культурної колонiзацiї" України.

Кардинально вплинути на господарчо-правову ситуацiю в сферi культури може лише "Закон про органiзацiї, не орiєнтованi на отримання прибутку", що повинен вiдрегулювати такi загальнi положення:

- визначення принципiв, за якими дiють такi заклади що ставлять за мету не отримання прибутку, а розвиток важливої для суспiльства культурницької (освiтньої, тощо) дiяльностi;

- фiнансування таких закладiв (органiзацiй) з рiзних джерел: державного та/або мiсцевих бюджетiв; коштiв засновникiв; коштiв вiд державних та мiсцевих фондiв розвитку; коштiв вiд надання платних послуг; коштiв вiд спонсорських та мецентатських внескiв;

- надання неприбутковим органiзацiям, незалежно вiд форм їхньої власностi, податкових та iнших пiльг, за умови додержання ними вiдповiдних правил функцiонування та розпорядження прибутками;

- податковi пiльги для фiзичних чи юридичних осiб, якi надають неп- рибутковим органiзацiям кошти у виглядi пожертов, спонсорського фiнансування, тощо.Порушені вище проблеми було піднято за часів перебування в кріслі Мінсістра культури України академіка І.Дзюби (1992-1994). З його ініціативи було розроблено проект "Концепції державної культурної політики України", заснований на викладених вище засадах. Проект було схвалено Колегією Мінкультури восени 1994 року вже під головуванням М.Яковини. Проте його різко негативно сприйняли керівники "традиційних" творчих спілок, що побачили в ньому одне: загрозу стабільному бюджетному фінансуванню культури. Внаслідок гострої дискусії проект було доопрацьовано - але його остаточному схваленню перешкодило перетворення в вересні 1995 року Міністерства культури на "Міністерство культури і мистецтв" і прихід до керівництва людей, зорієнтованих на той час на "традиційні" методи управління культурою.