Писанкарство на Коломийщини
А хто ж першим взяв до рук писачка? Відлунням тисячоліть звучить запитання нащадків, які, споглядаючи плід віків, прагнуть знайти ключ до розкриття його змісту. Мабуть, робота ця під силу могла бути тільки людям обраним, благословенним сонце-богом, наділеним всеобачним оком, що відчувало, розуміло і втілювало дуже глибоко. Йдеться про так званих «земних богів», що різними територіальними єдностями в Україні називалися по-різному: «волхви, ворожбити, мольфари, відуни, зілійники (зельники, травознави), кудесники, наузники, потворники, обавники тощо»1. А у покутсько¬му краї знахарів і чарівників називали ще характерниками.З оглядки сучасного світосприйняття, розуміння релігії і віри, а також традиційної медицини важко судити про походження і підпорядкування цієї сили. Та беззаперечною залишається її справжня міць і велич. Бо, хоч залежно від певних суспільно-історичних умов різних часів «земні боги» і зазнавали вагомого утиску, вони й до сьогоднішніх днів — часу високого злету наукових і технічних звершень, часто-густо складають велику конкуренцію традиційній медицині.
Продовжуючи думку про ймовірну першопричетність до писачка саме наділених зверхсилою, зокре¬ма до зцілювання, людей, варто згадати, що і багато відомих рослинних мотивів «потрапило на писанки у зв'язку з їх лікувальними властивостями», як зазначив дослідник Михайло Скорик.
З плином літ жінки-«замовниці» самотужки взялися за писачка, маючи вже готові взірці і символи давнини. І народжувалося ремесло, набуваючи локальних особливостей того чи іншого регіону. І стала писанка об'єктом вивчення і аналізу.
Покуття — царина малодосліджена етнографами та мистецтвознавцями. Маловідомі покутські писанки. Сьогодні ж вони зазнають утиску всюдизнаною гуцульською писанкою, що заполонила перєдвеликодні ярмарки і вабить витонченістю виконання та грою яскравих кольорів. Віддаючи належне писанці карпатського краю, все ж охоплює біль через забуття того, що унікальністю і глибиною змісту теж заслуговує на увагу і пошанування.
У 1987 році відкритий єдиний в Україні музей писа¬нок. В ідею створення такого музею було покладено винахід консервації писанок, авторами якого є головний охоронець фондів музею Гуцульщини і Покуття Любомир Кречковський і реставратор Марія Боледзюк.
Основу колекції, яка на ни¬ні нараховує 2,5 тисячі писанок, складають твори Гуцульщини та Покуття. Крім цього, у нас є значна кількість творів з інших областей України, а також - з Бєларусі, Польщі, Канади.
Спочатку музей розташували у Коломийській церкві Благо¬віщення, пам'ятці архітектури XVI століття. Після повернення цієї споруди церковній грома¬ді, виникла знову проблема з приміщенням. На нього ми че¬кали рік. У щойно відремонто¬ваному приміщенні вже побудовано експозицію. Головним чином через брак коштів, не можемо наразі зібрати більшу колекцію. І все ж колекція, якою ми володіємо, — це не¬оцінима скарбниця культури нашого народу, джерело арха¬їчних символів, палітра колористичних орнаментальних рі¬шень.
Зупинимося на писанках з Покуття, представлених у на¬шій колекції. Від покоління до покоління передавалося мис¬тецтво писанки: технологія, орнаментальні мотиви та їх сим¬волічне значення. З плином ча¬су орнаменти довершувалися, ускладнювалися, а то й зовсім видозмінювалися.
Були роки піднесення і зане¬паду. І тому тепер маємо та¬кий орнамент, у якому велику перевагу надано рослинним мо¬тивам, нескладному поділові, кольоровій гамі з обмеженим використанням барв. Широка смуга розпису надає писанці графічності. Особливо яскраво це можна простежити на писанці Снятинського району.
Кожна писанкарка Снятинщини має свій стиль писання, свої улюблені кольори, орнаменти, поділ на орнаментальні площи¬ни. Так, майстрині Ганна Білейчук, Марія Мартинюк з Трійці, Галина Лесюк з Іллінців, Євдокія Якубовська і Ганна Симовонюк з Тростянця віддають перевагу оранжевому або темно-жовтому, червоному і зеленому кольорам. Тло писанок від темно-коричневого до чорного. Орнаментальні площини запи¬суються повністю, використову¬ються два-три різні орнаменти. Це поєднання рослинних мо¬тивів з геометричними.
Серед рослинних орнаментів найбільшого розповсюдження набули «огірочки», «листочки», «фасульки», «квіточки», «вазо¬ни», «колосок», «вербові гі¬лочки», «смерічка», «дубовий листок». З геометричних — «ружі», «кучері», «вітрячки», «до¬роги», «хрести» декількох ви¬дів.
Використовують також мо¬тиви, які мають назви «заячі вушка», «баранячі роги», ріж¬ки», «рибки», «безконечник». Проте, основним орнаментом є «хрест» — від простих зобра¬жень до складних орнаменталь¬них композицій з використанням декількох мотивів. Ось де бага¬тство, уміння, фантазія майстрів.