ПОЧАТКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДИВІЗІЇ "ГАЛИЧИНА"
Тут буде доцільно зробити деяку дегресію і подати загальні міркування на тему, в чому полягав український інтерес творити збройну формацію в рамах німецької збройної сили, яку ціль у творенні такої формації мали німці і які були розбіжності між українським і німецьким поглядами. На цю тему я обмінювався думками з поодинокими українськими громадянами, зокрема комбатантами, майже явно проголосив свої тези на конференції проводу Українського Центрального Комітету з членами Військової Управи, комбатантами і головами українських окружних комітетів, що відбулася 18 квітня 1943 року у Львові, і повторив їх у численних своїх виступах у краю, а також в Нойгаммері в час відвідин Дивізії в травні 1944 p.
Ось які міркування подав я з нагоди творення Дивізії на згаданій конференції 19 квітня 1943 p. (подаю лише головні тези цієї довірочної доповіді): ми живемо в час найжорстокішої війни, в якій немає милосердя, в якій цінується лише сила, в першій мірі фізична. Ми високо стоїмо морально, але фізичної сили нам бракує, і з цієї причини ми є об'єктом, а не суб'єктом у теперішніх подіях. Щоб поправити наші шанси, нашою задушевною мрією є створити власну збройну силу, і в цьому напрямі йдуть найрізнорідніші спроби від вибуху війни... Українська Збройна Сила — це наше бажання, бо тоді стаємо співвоюючою силою і здобуваємо в боротьбі за наше становище найсильніший козир: ми проливали кров. І таким чином Стаємо підметом у політиці...
Різні збройні відділи, які організуються, зокрема на східніх землях — це відділи з українців, але не українські. Вони не зв'язані з українським зорганізованим світом, за ними не стоїть український політичний чинник, бо в справах жодного з цих відділів не було німецької політичної деклярації. Проллята українцями кров (наприклад, кров соток українців у Сталінграді), не впливає на українсько-німецькі відносини і на нашу ролю в світі. З двох способів постання армії — повстанської і регулярної — ми є вповні за другим...
Щойно тепер приходить до частинної реалізації наших заходів. Чому доперва тепер? Бо німці не хотіли допустити українців на політичну арену навіть у найскромнішій мірі. Є дві німецькі системи щодо українців: Еріха Коха, зовсім негативна, і галицької влади, яка полягає на компромісі між ідеєю райху і потребами інших народів. Обі ідеї поборюють одна одну. На галицькому відтинку перемогла ідея співпраці, і це є перший конкретний вилім в українсько-німецьких відносинах. Та нова політика може бути точкою виходу до потягнень на Сході, якщо вона складе іспит зрілости...
Цей скромний почин не задовольняє наших бажань, але це справа сантименту. Холодний розум і тверезий життєвий і політичний реалізм, піддержаний досвідом трьох років, каже нам бачити дійсність такою, якою вона е, а не розмальовувати її яскравими чи то темними фарбами, залежно від нашого настрою.
Ми є за творення Дивізії, бо цього вимагає український інтерес. Наші користі такі:
1) ми включені в боротьбу з большевизмом не як безіменні;
2) ми входимо на політичну арену, хоча і в скромній формі, а навіть на європейську, на світову;
3) ми рятуємо себе фізично, ми творимо зв'язок армії;
4) це може бути точка виходу для дальших плянів;
5) лише в цей спосіб можемо творити під проводом українських старшин військову школу для української молоді.
Ця школа дасть здисциплінованість, послух, одвертість, чесність, прямолінійність, почуття відповідальности і інші вояцькі чесноти.
Наша боротьба з Москвою набере офіційних форм.А що вийшло б, якщо ми не скористалися б з цієї можливости?
Перемогла б теза Коха і Гльобочніка. З цих причин беремося за справу, мимо того, що вона в таких скромних формах і що вона в частині нашої суспільності відгомону не знайде.
Немає тут місця на негацію, але потрібне якнайбільш позитивне наставлення. Труднощі в реалізації цієї справи будуть і з сторони німецької (течія Коха), і з сторони української...