Формування української народності

Бодай пана громи вбили,

Як ми ручки потомили.

Зберігалася традиція літописання. У ли¬товсько-білоруських літописах містяться цінні дані з історії українських земель. Характерна особливість літописів — наяв¬ність «повістей»—вставок, що наближають¬ся до художніх творів. Цікавими пам'ятка¬ми українського літописання є Короткий Київський та Короткий Волинський лі¬тописи, створені на зламі XV- XVI ст. ано¬німними авторами. У цих творах значне міс¬це відведене висвітленню боротьби укра¬їнського народу проти турецько-татарсь¬кої навали, оспівуються ратні подвиги кня¬зя К.Острозького. Автор порівнював його з Антигеном, полководцем Александра Ма¬кедонського, навіть з біблійними героями.

Значної популярності набули перекладні твори світської літератури: «Александрія» (про Александра Македонського), «Тро¬янська історія», «Ізмарагд» (збірка повістей та повчань), ірландська повість про Таудаля-лицаря, в якій описано фантастичну ман¬дрівку в потойбічний світ.

Центрами книгописання були монастирі, що збирали під своїм дахом переписувачів, художників, проповідників, музикантів, учених. Серед книг тієї далекої доби — «Євангеліє» зі Спаського Красносільського монастиря в Луцьку, «Євангеліє» диякона Спиридона, «Київський псалтир» того ж автора. Найвидатніша пам'ятка XIV ст. — «Київський псалтир», оздоблений майже 300 мініатюрами з алегоріями, пейзажами.

Книги XIV ст. писалися на пергаменті. В XV ст. пергамент замінив папір.Архітектура й образотворче мистецтво Ук¬раїни розвивалися на самобутній народній основі. У цей період церковні впливи дещо витісняються світськими елементами. В неспокійні часи XIV-XV ст. боротьби з та¬тарами розвивалося головним чином обо¬ронно-замкове будівництво. Кам'яні замки здебільшого споруджувалися на Правобе¬режжі, у Східній Галичині, на Північній Буковині, Закарпатті (Луцьк, Володимир, Острог, Львів, Кам'янець-Подільський та ін.). Навколо тих міст, де не було багатих покладів каменю, а лісу вистачало, зводи¬лися земляні й дерев'яні укріплення (Чер¬нігів, Новгород-Сіверський, Путивль та ін.). Навіть культові споруди пристосову¬валися до оборонних цілей. Найвизнач¬ніші з пам'яток архітектури цієї доби - церкви-твердині у селі Сутківці на Поділлі, Зимненський Успенський монастир на Во¬лині, церква Богоявления в Острозі та ін. Більшість монастирів обносилася міцни¬ми мурами.

Застосування вогнепальної зброї вплину¬ло і на структуру твердинь. У XV ст. вежі будувалися так, що виступали за лінію му¬рів і мали квадратну або п'ятикутну форму.

У живопису подекуди з'являлися еле¬менти світського характеру. В образотвор¬чому мистецтві панував релігійний живо¬пис - іконопис. Українські малярі продов¬жували візантійські живописні традиції. У найбільших містах України - Львові, Перемишлі, Луцьку— існували оригіналь¬ні живописні школи. У XV ст. виник укра¬їнський іконостас. Так, українські май¬стри на чолі з Андрієм розписали фреска¬ми Ягеллонську каплицю в Любліні, Вислицьку колегіату та інші культові спору¬ди у Польщі.

Основою музичної культури була пісенна народна творчість. Тексти й мелодії скла¬дали переважно народні поети, компози¬тори - кобзарі, бандуристи, вони ж були і виконавцями. Кобзарі оспівували героїч¬ну боротьбу народу з турками, татарами, іншими поневолювачами. Народними інструментами були бандура, кобза, гудок, волинка, бубни, сопілка, дудка, в Карпатах - трембіта. Великого поширення на¬був танцювальний жанр — гопак, козачок, їхні мелодії були надзвичайно популяр¬ними.

Джерелом театру були народні ігри. У той період розвивалося таке явище в історії театру, як діяльність скоморохів — співаків, музикантів, танцюристів, клоу¬нів, фокусників, акробатів. Осілі скоморо¬хи виступали під час свят. Мандрівні об'єд¬нувалися у ватаги й переходили з місця на місце, відвідуючи й деякі інші країни. Скоморохи грали на майданах, на ярмар¬ках просто неба, обходячись звичайними ширмами, за якими вони переодягалися. Вже їхній зовнішній вигляд - короткополий одяг (що вважалося гріхом), маски, «бісівська» поведінка, не кажучи про зміст їхнього мистецтва, спрямованого проти церкви й феодалів, — викликали незадо¬волення держави і світських феодалів.

Руїна Києва в 1240 р. призвела до того, що київські митрополити перебралися до Во¬лодимира Суздальського. Галицько-во¬линські князі домоглися створення окремої Галицької митрополії, яка протрималася до кінця XIV ст. Москва, що набирала все більшого впливу, без порозуміння з патрі¬архом на соборі 1448 р. обрала свого мит¬рополита, поклавши початок незалежній Московській державі.