Формування української народності
Формування української народності, що почалося в глибині століть, тривало і в XIV—XV ст. Але умови цього процесу над¬то ускладнилися. Українські землі захо¬пили різні держави, що мали відмінні від українців мову, релігію, культуру та істо¬ричні традиції. Проте між окремими час¬тинами Південне-Західної Русі-України розвивалися економічні, політичні, куль¬турні зв'язки.
Українська народність формувалася на землях Київського, Переяславського, Чернігово-Сіверського князівств, Буко¬вини і Закарпаття. В XV—XVI ст. терито¬рія розселення українців поширилася на південний схід, на Нижнє Подніпров'я, Побужжя, лівий берег Дніпра. Термін «Україна» поширюється з Наддніпрян¬щини на всі українські землі, витісняю¬чи попередній «Русь». Ця назва фігурує в офіційних документах, художніх тво¬рах, народних піснях. З XIV ст. з'явила¬ся назва «Мала Русь». Вперше її вжито в грамотах останнього галицько-волинсь¬кого князя Юрія-Болеслава II, який ти¬тулував себе - «король всієї Малої Русі». Згодом термін «Мала Русь» здебільшого вживався в офіційних документах. На¬род же називав себе русинами — слово, утворене від «Русь». (Так само називали¬ся й білоруси. Росіян у ті часи називали московитами).
Однією з найважливіших ознак народ¬ності є мова. В XIV—XVI ст. на основі міс¬цевих південних діалектів, внаслідок спілкування з мовами сусідніх народностей склалася українська мова. З XIV ст. вона стає по суті сучасною українською мо¬вою. Наприкінці XVI ст. робилися спроби наблизити книжну мову до живої народної української мови.
У XIV—XV ст. культура України розвива¬лася в складних умовах. Роз'єднаність українських земель, іноземне гноблення, спустошливі турецько-татарські напади -все це гальмувало процес становлення ук¬раїнської національної культури. Але й за таких умов культурний розвиток не при¬пинився. Українська культура розвивала¬ся на засадах вітчизняних традицій попе¬редніх віків, вбираючи в себе ідеї євро¬пейського Відродження.
Самобутність культурного життя Украї¬ни XIV—XV ст. зумовлена тим, що народ із втратою державності був приречений вик¬лючно на роль виконавця чужої волі, поз¬бавлений можливості вільно розвивати свої інтелектуальні та творчі здібності. За таких обставин енергія українського на¬роду спрямовувалася на доведення своєї життєвості через національну культуру. Людські взаємини, побут, православна ві¬ра визначили коло суспільних та культур¬них інтересів.
Школи існували при монастирях, церквах, але виникали і в маєтках деяких феода¬лів. Учителями були дяки. Навчалися діти грамоті, молитвам, церковному співу. Ок¬ремі українці здобували освіту в школах Польщі, Чехії, Німеччини. Наприклад, син ремісника з Дрогобича Юрій Котермак (Дрогобич) закінчив Краківський універ¬ситет, потім перейшов у Болонський уні¬верситет (Італія), де здобув ступінь доктора, викладав астрономію й медицину, в 1481— 1482 pp. був ректором університету. В Римі вийшла книга Ю.Дрогобича «Прогностична оцінка 1483 року». Автор подав багатий матеріал з астрономії й географії. Зокрема, зробив першу в друкованій літературі спро¬бу визначити географічну довготу міст Ук¬раїни. Ця книга - перша видана за кордо¬ном наукова праця українського автора.
Усна народна творчість представлена казками, легендами, переказами, прит¬чами. До нас дійшло багато обрядових пісень:
Бодай пану у дворі страшно,
Як нам в полі сонце зайшло.
Сонце зайшло - ми ще жнемо,
При місяці снопи носимо,
При зіроньках копи кладемо,
Опівночі додому йдемо,
На світанні вечеряємо.
Удень білий знову йдемо...