ВИГОТОВЛЕННЯ СКАТЕРТИНИ
Ці нитки, як згадувалось, “тянули” у Львові. Очевидно, при майстерні по виготовленню золотих тканин (1637), заснований у Львоі, були гаптані золотом і сріблом. На замовлення знаті, поміщицько-магнатських маєтків, церков і монастирів виготовлялись дорогі вироби, вишиті золотом і сріблом.
В різних районах виробились певні відмінності поєднання в одній вишивці золотих, срібних металевих ниток з іншими м’якими шовковими, вовняними, бавовняними нитками. В середині ХІХ ст. західноєвропейська мода на вишивку бісером спричинилась до поширення його і в народній вишивці. Різнокольоровими бісеринками доповнювали вишивки на уставках жіночих сорочок, головних стрічках. На Буковині вишивали і металевими тонкими пластинками – “лелітками” круглої, рідше – витягнутої овальної форми, з золотими або сріблястими відтінками.
Бісер, металеві пластинки, ґудзики, корали, стеклярус – матеріали, які в українській народній вишивці були підпорядковані основному вишивальному матеріалу – ниткам, різної структури і якості, від тонких, ледве помітних, до грубих нитяних шнурів.
Інструменти і приладдя. Для вишивання необхідно мати: голки, наперсток, ножиці, виколку, п’яльці та стрічковий метр.
Голки. Потрібно мати 6-7 голок різної товщини і довжини. Тонкими голками вишивають на батисті, крепдешині, тонкому полотні, середніми за довжиною і товщиною – на лляних та бавовняних тканинах, великими – на грубій тканині, зокрема на вовні.
Вушко голки має бути овальним, із гладенькими краями. Голки зберігаються в сухому місці, щоб запобігти корозії.
Наперсток потрібно добирати точно за розміром середнього пальця правої руки так, щоб він і не був великий, і не стискував пальця. Найкращими є наперстки, виготовлені з нержавіючої сталі.
Ножиці. Вишивальниця повинна мати в своєму вжитку три пари ножиць: великі – для розкрою тканини; середніх розмірів – для обрізування кінцівок ниток та маленькі, які особливо потрібні при вишиванні з вирізуванням. Леза ножиць мають щільно змикатися і бути гостро наточеними.
Виколка потрібна для утворення дірок у тканині при вишиванні солов’їних вічок, волового ока.
П’яльця. При вишиванні застосовують круглі та квадратні п’яльці. Квадратні потрібні для великих робіт, гладдьових швів), але вони менш зручні, ніж круглі п’яльця і тому значно менш поширені. П’яльці складаються з двох частин і не складні у користуванні. На менше кільце кладуть тканину з орнаментом, на тканину кладуть більше кільце і затискують її між кільцями. Малюнок вишивки, що має вирізування, у п’яльцях перетягувати не можна, бо інакше зіб’ється сітка. В цьому випадку потрібно обов’язково щоразу виймати з них тканину і перекладати заново.
2.2. Технологічні особливостіСвоєрідну групу утворюють вишивки Гуцульщини – історико-етнографічного краю, що охоплює гірські райони Івано-Франківської та Чернівецької області і Рухівський район Закарпаття.
Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену колірну гаму. З того, як вишито сорочку, кептар, легко можна дізнатися, з якого села їхня власниця. Орнаменти чорного кольору доповнюють украпленнями зеленого, коричневого, жовто-гарячого, вишневого, іноді проступає біле тло. У цілому гуцульські вишивки справляють враження коштовної інкрустації. Кольори завжди згармоновані й підкорені якомусь основному, завдяки чому складається чорно-фіалкова гама верховинських вишивок, темно-вишнева – пистенських, ясно-червона – яворівських, зелено-голуба – села Річки.
У вишивках Городенківського району колір вишневих, малинових відтінків часто поєднується із золотисто-жовтим і зеленим. Цікаві й узори, в яких нитка кладуться у двох протилежних напрямках, від чого кольори мають два різні відтінки. Святинські вишивки виконуються білим, прозорим шитвом, мережками “цирками” багатих рослинних візерунків.
На Гуцульщині й дотепер усі жінки вишивають. Скільки мистецького таланту, тонкого розуміння краси, любові й терпіння ввібрала в себе вишивка. Техніки її дуже складні й потребують великого хисту та копіткої праці. Найпоширенішою серед них є “низинка”. Нитки йдуть паралельно основі, шиється вона з вивороту, під час її виконання стібки лягають суцільними рельєфними площинами, створюючи інтенсивність колірної гами. Майстрині застосовують такі давні техніки, як “колення”, “кручення”, “позаголковий шов”. Рукави жіночих сорочок суцільно вкриті вишивкою дрібними “розетками”, “кочільцями”, ромбиками, або ж на них розміщують скісні різної ширини орнаментальні смуги.