ВИГОТОВЛЕННЯ СКАТЕРТИНИ
Класичною технікою Поділля є низь чорного і червоного кольорів, які мають стиль “лягання” густими насиченими лініями на полотно. Ця техніка виконується з вивороту, а на лиці, як на негативі має протилежний вигляд щодо розміщення кольорів.
Високим художньо-технічним рівнем виконання вирізняється вишивка багатонаціонального Закарпаття. Вони демонструють, як широту етнокультурних взаємовпливів, так і збереження традицій сивої давнини. Цей регіон відзначається різноманітністю технік виконання і колірної гами, застосуванням бісеру, стелярусу.
Особливу групу утворюють вироби Гуцульщини. Гуцульщина – історично-етнографічний край, що охоплює гірські райони Івано-Франківської та Чернівецької областей, та Рухівський район Закарпатської області.
Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену колірну гаму. Так, у Яворові були “сливові”, “черешневі”, “соснові” мотиви, а найулюбленішими узорами залишалися “скриньковий” у вигляді ромбів або зигзагів, утворений прямокутними “скриньками”, або ж малюнок “головкатий”. Колорит ворівських вишивок червоний, який підсилено жовтим, зеленим та червоним. Поступово гама змінюється у бік багато барвистості, в ній переважають голубі, зелені, сині кольори, а у брусторівській – зелені, чорні.
Місцевою своєрідністю відзначаються вишивки гірського села Космач. Характерною прикметою є те, що вишивка виконується дрібним хрестиком, стібками, що утворюється завдяки гармонійному поєднанню ясних тонів – жовтого, оранжевого, темно-червоного кольорів, з незначним додаванням зеленого та чорного.
РОЗДІЛ ІІ
2.1. Матеріали та обладнання
для вишивкиМатеріали та інструменти – важливі фактори, які зумовлюють художній рівень вишивки. Вражаюча геніальність народних вишивальниць – у їх глибокому розумінні матеріалу, вмінні використовувати, здавалося б, прості засоби для отримання сильних декоративних ефектів. Згідно призначення матеріали для вишивання поділяються на два види: матеріал, як основа, на якій вишивають (тканини, шкіра), і матеріал, яким вишивають (нитки рослинного, тваринного походження, металеві, бісер, корали, перли, лелітки).
Найпоширенішим матеріалом були льняні і конопляні полотна. Льняні – м’які, мають дрібнішу клітку, сірувато-охристі відтінки. Конопляні – тугіші, зеленувато-сірих відтінків.
Кожен тип тканин відігравав важливу роль – як поле для виділення вишивки, як один із важливих факторів її художнього вирішення. Поетапно в історичному аспектів ішов процес еволюції і відповідного використання матеріалу вишивки.
В усіх районах України поширеним було вишивання ручнопрядними нитками з овечої вовни. Для таких ниток підбирались найкращі волокна вовни чорного, білого, коричневого кольорів.
Льняні, конопляні, вовняні нитки домашнього виготовлення природного кольору, вибілені або пофарбовані, - основний, масово доступний матеріал для вишивання.
Вони забезпечували такий суттєвий фактор мистецтва вишивання, як гармонійне співвідношення фактури ручного виготовлення тканин і фактури вишитих узорів.
Для вишивання використовувались і вовняні нитки фабричного виготовлення. Локальні їх назви залежали від якості структури, кольору тощо. В районах Волині, Поділля, Бойківщини їх називали “волічка”, “лучка”, на Полтавщині – “лучок”, в південних областях – “гарус” та ін.
Побутувало на Україні і вишивання шовком, особливо в міському середовищі.
Матеріалом для вишивання були металеві золота і срібні нитки. Їх застосування у вишивці пов’язане з діяльністю мануфактурних виробництв. Вітчизняне виробництво золотих і срібних ниток створювало можливість їх широкого використання у вишиванні. На Україні були засвоєні відомі техніки виготовлення золотих і срібних тягнутих ниток – тонесеньких дротянок та ниток, які називали “сканим” золотом. Це льняні або конопляні нитки, обкручені дуже тонким срібним або позолоченим дротиком.