УКРАЇНЦІ НА ДАЛЕКОМУ СХОДІ
Осібне місце зайняла Маньчжурська округа з окружною радою в Харбіні (створена 1917 p.), яка очолила організоване українське життя в Маньчжурії [Світ 1934].
Маньчжурська окружна рада підтримувала тісні зв'язки з Києвом і після III З'їзду вирішила послати до українського уряду свою делегацію, яку очолив голова Ради Петро Твердовський. Делегація прибула до Києва наприкінці травня 1918 p. Після приїзду П.Твердовський передав від імені Маньчжурської окружної ради до Міністерства закордонних справ України таку петицію:
1. Вимагати від російського уряду визнати далекосхідний Зелений Клин частиною України.
2. Негайно відкликати з Зеленого Клину всі озброєні російські частини і передати наявну зброю українським властям.
3. Призначити українського старосту на весь край, долучаючи сюди й смугу відчуження Маньчжурської залізниці.
4. Призначити військового начальника краю, за винятком Маньчжурії.
5. Призначити начальника Заамурської округи, який там був і раніше.
6. Тимчасово залишити всі власті, які там були до більшовиків, до особливого розпорядження українського уряду.
7. Утворити при міністерстві в Києві спеціальний відділ у справах Зеленого Клину.
8. Дозволити мати своє власне військо.
9. До Харбіну, як міжнародного міста, призначити українського консула [Андрусяк 1932].
І хоча тоді П.Твердовського було номіновано українським консулом на Далекому Сході, а головам окружних рад були надані певні консульські повноваження "по захисту прав і інтересів українських громадян у Московщині", об'єктивно військово-політична ситуація, яка складалася тоді не на користь Української держави, не сприяла вирішенню проблеми Зеленого Клину, як того хотіли маньчжурські українці.
Коли Твердовський повернувся до Харбіну, становище на Далекому Сході було вкрай складне. Чехи почали боротьбу з більшовиками, і влада в Сибіру опинилася в руках уряду на чолі з Вологодським. Вологодський і провід чесько-словацьких легіонів дали дозвіл Твердовському утворити на Далекому Сході українське військо з місцевих українців. Проте незабаром праві російські кола, що прийшли до влади в Сибіру й на Далекому Сході, почали цьому перешкоджати, а далі — й забороняти. В цій калейдоскопічній зміні політичної ситуації українці мусили маневрувати.
Після повалення чехами радянської влади на Далекому Сході (29 червня 1918 p.) владу на Амурщині захопив російський есер Алексєєвський. Він провів арешти найактивніших українців, заборонив окружну раду й будь-яку українську національну діяльність.
Політичні ускладнення у Владивостоці на деякий час знерухомили Секретаріат, одначе 24 жовтня у Владивостоці відбувся IV Український далекосхідний надзвичайний з'їзд. Керував з'їздом Микола Новицький, його заступниками були Федір Стешко й Федір Тоцький, писарями — Дмитро Боровик та Степан Кукуруза. Склад представників на цьому з'їзді був непропорційний: майже не було селян, зовсім не було представників від Забайкалля; з Примор'я, за винятком Владивостока, також прибуло мало делегатів. Зате з Маньчжурії — понад третини всіх учасників. Крім того, консул П. Твердовський запросив на з'їзд двох представників козацтва.
З'їзд виробив проект конституції українства Далекого Сходу й виніс рішучу ухвалу про створення українського війська. Уперше було намічено конкретний план кооперації на Зеленому Клині, бо попередні з'їзди обмежувалися лише побажаннями.Делегати схвалили прокламацію "До народів світу" із закликом визнати за Україною право повної національної незалежності. Коли Секретаріатові зауважили на з'їзді, що він контактувався з різними урядами, то відповідь, що саме для цього Секретаріат і існує, оскільки має захищати інтереси українців на Далекому Сході, була схвалена переважною більшістю. Таким чином, українці Далекого Сходу цими ухвалами боронили себе від прагненнятих чи інших політичних сил втягнути себе у громадянську війну. Їхня постійна настанова була: втримувати свої обгрунтовані вимоги до кожного політичного чинника на Далекому Сході й здобути собі автономні культурні права на своєму терені.