Видинів

Видинів – один з найстаріших населених пунктів Снятинщини. Цього року йому минуло 624 роки. За деякими документальними даними, перша писемна згадка про це поселення відноситься щонайменше до 1378 року. У підтверджувальній грамоті польського короля Володислава Майла, даній 26 жовтня 1416 року в Неполомичах Вахну Тептюковичу з Тисмениці на володіння цілим рядом населених пунктів, розташованих на Прикарпатті, числиться й село Видинів. Однак це не було власне дарчою грамотою, а підтвердження грамоти Володиславового попередника князя Володислава Опольського. Як відомо, угорський воєвода Володислав Ополськьий одержав 10 листопада 1372 року від польсько-угорського короля Людвіка у володіння Червону Русь, і володів нею до 13 січня 1379 року. За цей короткий час князь В.Опольський надав у тимчасове і довічне володіння своїм вассалам сотні населених пунктів Прикарпаття. Серед них подибуємо й Видинів, Орелець, Гвіздець, Остапківці, Стопчатів та ін. На жаль, через відсутність дорогої князівської грамоти Вахну Тетюковичу на довічне володіння селом Видинів немає можливості довідатися, коли саме, у якому році він став власником цього поселення над Прутом. В.Тетюкович володів Видиновом понад 40 років, але до якого саме часу – невідомо. У 1439-1448 рр. Видиновом володів Прокіп зі Стрімку та Ганівців, а відтак – його спадкоємці. Цілком можливо, що цей Прокіп був сином або близьким родичем Вахна Тетюковича, адже Вахну разом з багатьма прикарпатськими поселеннями належало й село Стрілища на Львівщині. 5 жовтня 1475 року Прокопович з Гвіздця (спадкоємець Прокопа зі Стілищ) упосадив у селі Остапцівці порахільний костел, на честь Звястовання Народження Панни Марії і “приписав” до нього свою власність: села Малий і Великий Гвіздець, Видинів, Рудники, Сороки. Ці самі села, як власність Андрія Прокоповича згадуються в документах галицького городського суду за 6 січня 1494 р. У наступні століття с. Видинів зникає з писемних джерел – не згадується вого ні серед королівських, ні серед приватних поселень Снятинщини. До речі, село Бережани остання згадка про яке відноситься до 1494 р., згодом з невідомих причин занепало і так і не відродилось. Лежало воно між Видиновим і Рудниками. Нині про зникле село згадує лише назва урочища Бережани, яке знаходилось на територіях видинівської агрофірми “Червона калина”. Цілком можливо, що з якоїсь причин с.Видинів також зазнало занепаду і відродилось тільки через декілька десятиліть, а той через століття. З часу першої писемної згадки і до загарбання у 1772 р. нашого краю Австрією, с.Видинів належало до Руського Воєводства, Галицької Землі, Снятинської Волості, Снятнського Староства. Будилівської Домінії, Заліщицького Округу. Від 24 квітня 1854 р. і до розпаду Австро-Угорщини в 1918 р. с. Видинів перебувало у складі Снятинського Повіту, Коломийського округу, Станіславського Окружного суду, Снятинського Повітового Суду. Із “Словника географічного королівства Польського та інших країв слов’янських довідуємося, що “Відинув” – село повіту Снятинського, розташоване в 10 км. на захід від Снятина та 7 км. на північний захід від уряду поштового у Залуччю. Північною частиною села протікає Прут. На зламі століть, 31 грудня 1900 р., в с.Видинів налічувалось 184 будинки та 1527 мешканців. При цьому 1421 мешканець Видинова вважали своєю рідною мовою русинську, 67 – німецьку, 39 – польську. Народна освіта у Видинові, за свідченням писемних джерел, розвивалась дуже важкл і повільно. Парахіяльна школа появилася в селі тільки в другій половині ХІХ ст. – у 1864 р. Її ще не було, а 1874 р. – вже діяла. У 1875 р. Видинівська сільська школа одержала статус державної, але без означення класичності і числилась філіальною Однак на початку 80-х рр. школа все-таки набула статусу однакласно. У 1927 р. школа вже мала статус двокласної. З часу свого заснування тож до 1927р. видинівська школа була українською, а з 1927 р. по 1931 р. була перетворена польською окупаційною владою на мішану. Що стосується вчителів, то затримувались вони у Видинові на значно довший час, ніж в навколишніх селах.

У 1974 р. тут вчителював Микола Андрейовський;

у 1879 р. – Емілян Ковблянський;

у 1910 р. – Павліна Кропивницька;

у 1914 р. – Павліна Топялковська та Ганна Анрдієвич.

Хоча Видинівська державна школа набула стосусу трьохкласної тільки наприкінці 70-х рр. ХХ ст., вона, як до того часу, так і згодом була практично шестикласною.

Навчання в цьому приміщенні проводилося до того часу, поки у Видинові не збудували нову школу. Нова двоповерхова цегляна школа на 300 учнів вступила в дію значно пізніше, а планувалося – в 1967 р.

Перший аматорський драматичний гурток був організований у Видинові влітку 1903 року. Репетиції відбувались в хаті, а потім в хліві, де мала відбуватись вистава. Так було до 1921 р., а поки не добудували Народний дім, в якому була стара сцена. Перша вистава (“Бандарівна”).За 21 рік, з 1903 – по 1924 рр. видинівські аматори зіграли 40 вистав.На фронтах Першої світової війни воювало приблизно 100 мешканців Видинова. А десь до 30 з них воювали в складі легіону УСС. Вояки легіону УСС та УГА не мали прихильності ні в польський, ні в більшовицьких окупантів, обидві влади сприймали їх, як потенційних вояків. З приходом 17-19 вересня 1939 р., на землі Прикарпаття, більшовицької окупаційної влади для багатьох мешканців Видинова наступили чорні дні. Розпочалися масові арешти активних членів ОУН та депортація їхніх родин на далеку холодну чужину. За час фашистської окупації у Видинові було знищено 54 мирних жителів. Заарештованих у 1942 р. жидів доставили під охороною поліції у Снятин, після чого вони пропали безвісти. На фронтах Другої світової війни загинуло 76 мешканців нашого села.