Роль вишитого рушника в очах українського суспільства
Цi українськi обереги пройшли крiзь вiки i нинi символiзують чистоту почуттiв, глибину безмежної любовi до своїх дiтей, до всiх, хто не черствiє душею. "Хай стелиться вам доля рушниками!" - кажуть, бажаючи людям щастя, добра, миру, злагоди i любовi.
Рушник на стіні, давній звичай. Не було, здається, жодної оселі, котру не прикрашав би рушник.
Рушник з давніх-давен був своєрідним обличчям оселі, відтак і господині. В тому, скільки і які були рушники, створювалась думка про жінку, її дочок. І завжди цінувалися рушники справжніми пошанувачами.
Вишитий рушник створював настрій, був взірцем людської працьовитості. З рушником ушановували появу немовляти в родині, виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого, шлюбували дітей, зустрічали рідних і гостей; проводжали людину в останню путь. Молодята на весіллі ставали на рушник. Про це співалося в давній українській пісні.
Рушник і хліб – одвічні людські символи. Хліб на рушникові був в усі часи високою ознакою гостинності.
У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитись рушниками. Готувати рушники – означало дбати про дівочий посаг. До їх виготовлення привчали ще з юного віку.
Довгими зимовими вечорами дівчата мережили узори, і від того, якими вони виходили, скільки встигла дівчина їх вишити, складалась думка про її працьовитість, вдачу.Рушниками часто хизувались, неодмінно показували придане. Якій матері не хотілося, щоб селом йшла добра слава про доньку із золотими руками. Дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку матері обрядовою піснею: “Та спасибі тобі, моя ненько...”
Найпершою ознакою, коли приходили свати, було давати рушники. Якщо дівчина і її батьки бажали того, вони пов’язували молодого і сватів рушниками.
У своїх творах багато письменників і драматургів описували сватання. Пропонуємо нашим глядачам уривок з твору К.-Основ’яненка “Сватання на Гончарівці”.
Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, століттями завжди було і є грунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки професіональної творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали національною основою сучасного народного мистецтва, пов’язаного з трудовою діяльністю людини, виготовленням речей, практично необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.
З далекого минулого прийшло до нас і рукоділля – рук діло – життя, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво тощо. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує з незапам’ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та “Іліаді” Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.
То ж нехай хвилини, проведені у спілкуванні з найдавнішим видом українського народного мистецтва – вишивкою – будуть приємними для всіх вас.
Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Дюкер, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Ще “Домострой” радив жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.
Дівчата змагались між собою в доборі візерунків, в загальній композиції елементів, орнаменту, в майстерності вишивання. Одягу був свого роду характеристикою майстерності. Поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не володіла цією майстерністю змалку. В одній з народних пісень говориться: “Вона вміє шити-вишивати і гарних пісень співати”.