СЕРГІЙ ЄФРЕМОВ - ПРЕДСТАВНИК УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
У 1903-1904 рр. організація виробила проект платформи своєї діяльності. Її зміст зосереджувався на таких основних вимогах: автономія для України та інших складових частин Росії; федеративність Росії; створення парламентаризму для загальноросійських справ і крайових сеймів; повна воля національного життя; українізація навчальних та адміністративних закладів. У 1904 р. було ухвалено нову назву організації - Українська демократична партія (УДП), затверджено проект програми, куди увійшли вимоги з проекту платформи ЗБУО. Так Єфремов остаточно виходить на арену громадсько-політичного життя України напередодні першої російської революції. І хоча він належав до молодшого покоління діячів українського руху, однак став рівноправною політичною фігурою поряд із такими особистостями, як М.Грушевський, Б.Грінченко, Д.Дорошенко.
1905-1906 рр. стали найбільш плідними у діяльності молодого політика. Разом із Б.Грінченком і Ф.Матушевським - представниками лівої частини розколотої на початку 1905 р. УДП, Сергій Єфремов засновує Українську радикальну партію (УРП). Після об'єднання УДП і УРП у грудні того ж року в Українську радикально-демократичну партію (УРДП) її представники висувають, перш за все, гасла автономії України та земельної реформи. Вирішення останнього питання настільки приваблювало Єфремова, що він його активно відстоював, працюючи в інших організаціях, серед яких заснований в Україні у 1905 р. Селянський Союз та утворена 1906 р. Народна соціалістична партія, представники якої гуртувались навколо журналу "Русское богатство". Крім того, вважаючи, що основне питання для селян - аграрне, - було невиразно сформоване в програмі УРДП, С.Єфремов паралельно брав участь і у діяльності російської організації "Крестьянский Союз", метою якої було вироблення серед селянства розуміння сутності політичної ситуації у Росії та усвідомлення своєї ролі у визвольному русі. Саме за участь у діяльності Київської філії "Крестьянского Союза" Єфремов був на початку 1906 р. заарештований.
Роботу в політичних партіях Сергій Олександрович поєднував із публіцистичною діяльністю та участю в періодичних виданнях, за що теж неодноразово піддавався арештам. Так, він пережив обшук, вилучення вже надрукованого матеріалу та арешт напередодні виходу першого числа газети "Громадське слово" (у 1905 р.). Після його звільнення газета таки вийшла (під новою назвою - "Громадська Думка"), але невдовзі - нова заборона, і новий арешт співробітників, серед яких був і С.Єфремов. Його знову було заарештовано за переховування в редакції газети революційних видань, що надходили з Росії, і протримано в ув'язненні близько 5 місяців [8]. Та все-таки редагована ним газета під назвою "Рада" побачила світ 1906 р. Щоденна українська газета стала дітищем і віддушиною для Сергія Олександровича. Єфремов працював у ній і як кореспондент, і як автор численних статей, і, зрештою, як член редакційної колегії.Тематика статей, уміщених С.О.Єфремовим упродовж кількох років на шпальтах газети, була різнобічною, зокрема це: огляд українського життя, рецензії на українські видання, статті про українських письменників, політичні статті, спрямовані проти чорносотенців, російських українофобів, антисемітів. Прикметно, що і пізніше, в 1917-1918 рр., в оновленій "Новій Раді", він знову порушуватиме наболілі та актуальні питання українства, але вже суголосні подіям того часу, виступатиме проти більшовиків, їхнього терору, їхньої руйнівної роботи (статті "На вістрях штиків", "Руїнницькою стежкою", "Порохня сиплеться" та ін.).
В часи післяреволюційної антиукраїнської царської реакції Сергій Олександрович був одним із провідників Товариства українських поступовців (утворене 1908 р.), секретарем Ради ТУПу, входив до керівного складу створеного в Петербурзі на підтримку депутатів Державної Думи Петербурзького парламентського політичного клубу "Українська думська громада" (1908 р.).
У березні 1917 р. "Радою об'єднаних громадських організацій міста Києва" був створений "Виконавчий комітет", який протягом перших трьох місяців після Лютневої революції представляв владу Тимчасового уряду в Києві. Головою Комітету було обрано барона Ф.Штейнгеля. З українських діячів його членами стали А.Ніковський, М.Порш та С.Єфремов. Входження до складу Комітету одночасно представників поміркованих російськомовних кіл та українства говорило про єдність їх поглядів щодо федеративного устрою Росії. С.Єфремов, як і інші українці в складі Комітету, був прихильником позиції Тимчасового уряду стосовно вирішення українського питання. Проте ідея національного визволення, що стала однією з провідних під час Лютневої революції, не була одноголосно прийнята членами цього Комітету. Відвідавши кілька разів збори Виконавчого Комітету (який проіснував недовго - до червня 1917 р.) С.Єфремов відійшов від участі в ньому і занурився в роботу з організації власне українського державного органу.
Бурхливі революційні події 1917 р. висували на порядок денний вимогу про створення в Україні єдиного центру, навколо якого об'єдналися б усі українські сили. Таким центром стала Українська Центральна Рада, утворена на початку березня на загальних зборах українських організацій та політичних партій, які відбулись у Києві. Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського. У квітні того ж року відбувся Український Національний Конгрес. На якому було по суті легалізовано статус Української Центральної Ради як найвищого органу крайового управління та обрано її керівників. Головою залишився Михайло Грушевський, а його заступниками стали Сергій Єфремов та Володимир Винниченко. У червні, коли Центральна Рада обрала Генеральний Секретаріат як уряд України, Сергій Олександрович очолив секретаріат із міжнаціональних справ. Це було визнанням багаторічної діяльності Єфремова як політика. Почали реалізовуватись політичні гасла, які незмінно відстоював С.О.Єфремов: здобули широку підтримку серед населення ідея автономного статусу України в межах федерації, заклики до відновлення національних традицій, вільного розвитку мови, шанування рідної історії. Разом з В.Винниченком С.Єфремов виконував досить поважну мінею, керуючи делегацією до Петербурга, яка подавала Тимчасовому урядові "Декларацію Української Центральної Ради" із вимогою визнання національно-територіальної автономії. Не полишав Єфремов і партійної роботи, очоливши Українську партію соціалістів-федералістів (так у 1917 р. стали називати себе члени ТУП).