Нев'януча квiтка любовi у поезiї Василя Симоненка
кучерями пахне!
Крiзь пилюку, по багнюцi,
в холод i в завiю
Прийде чистою до тебе,
бiла моя мрiя.
Любов - першопричина i поезiї, i краси. Як у всезагальному, так i в сокровенному. У чому ж своєрiднiсть Симоненкової iнтимної лiрики? Серцевина iнтимних звiрянь Б. Олiйника - сум за втраченим юнацьким коханням, що стало зорею лiричного героя на довгi роки. Дiапазон спогадiв переливається рiзними барвами й тональностями. У лiричному фрагментi з поеми "Доля" вчувається гiрка самоiронiя: "Я i третiй - кут на кутi. Посерединi - вона. Ах, для чого i для кого цей трикутник не до речi? Поки думав я - незчувся, як оплавились кути. I таким округлим жестом вiн узяв її за плечi. Що менi лишилось тiльки третiм зайвим одiйти". У вiршi "За рiкою - тiльки вишнi..." - елегiйний сум вiд того, що "рано-вранцi ти на берег мiй не вийшла I не вийдеш - менi дятел передав".
Лiричний герой В. Симоненка назавше лишиться однолюбом. Справа не тiльки в тому, що переважна бiльшiсть його вiршiв - сповiдально-журливi, але й вдячнi, адресованi втраченому юнацькому почуттю (тут вони перегукуються з поезiями на цю тему Б. Олiйника).
Насамперед, мабуть, справа в особливiй, дуже характернiй для цього поета i для цього часу та перiоду його еволюцiї цнотливостi душi, завдяки якiй iнтимна сфера набуває iдеалiзованого ореолу. Дарма, що вiршi подеколи можуть мати навiть рiзних адресатiв, все одно їх iдеал - романтично-недосяжне, не збагнуте i незбагненне поривання до чогось загадкового, таємничого i нездiйсненного. Навiть тодi, коли в жартiвливо му студентському тонi стверджується розумiння секретiв, i загадок, як-от у вiршi "Iкс плюс iгрек (Чорнявiй математичцi)":
I здається, що я володiю
Вiковiчним секретом краси
Лиш тому, що я розумiю
Загадковi твої iкси.
Розумiю? Який там розум!
Просто здорово, що ти є!
Що вслухається в нiжнi погрози
Збаламучене серце моє.
Я не заздрю уже нiкому -
Де ще мудрих таких знайти?
Одному лиш менi вiдомо:
Iкс плюс iгрек - це будеш ти.
Попри всю грайливiсть i юнацьку наївнiсть, чуття лiричного героя б'ються навколо "вiчної загадки любовi" (Гр. Тютюнник). Вiрш далекий од професiйної досконалостi, але приваблює саме отiєю непiдробною щирiстю, що проступає крiзь усi iронiчнi iнтонацiї.