"Червоне - то любов, А чорне - то журба" (Iнтимна лiрика Дмитра Павличка)

Вже рання творчiсть Дмитра Павличка вабила чистотою слова. З роками голос поета мужнiв, ширшали обрiї його тематики, звучання його поезiї ставало все бiльш рiзноманiтним; лiричне переплiталося з iронiєю, фiлософський роздум - з патетичним осудом; строфи вiдливаються i в сонет, i в поему, i в лiричну пiсню.

Є у нього чудовий вiрш, що став пiснею, - "Два кольори". За емоцiйною палiтрою вiн нагадує пiсню на слова А. Малишка про вишитий руками матерi рушник. Червоне та чорне - характернi для української вишивки кольори:

Червоне - то любов,

А чорне - то журба.

Журба i любов часто бувають поруч. Наприклад, коли кохання лишається нероздiленим. Цю тему ми зустрiчаємо у циклi вiршiв "Пахощi хвої...", що трошки нагадує "Зiв'яле листя" Франка. Йдеться, звiсно, не про плагiат, навiть не про наслiдування: дорогою генiального попередника йде талановитий однодумець, людина спорiдненого, але неоднакового свiтосприйняття. Схожа глибока пристраснiсть, схована у вiршах i, як вже згадувалося, тема. Сумна пiсня нероздiленого кохання, бiль юного пораненого почуттям серця.

Як дуб листочки пожовтiлi

Тримає на своєму гiллi

Аж до травневого розмаю,

Отак i я своє кохання,

Зимою вбите спозарання,

У серцi юному тримаю.

("Як дуб листочки пожовтiлi...")

На вiдмiну вiд лiричного героя Франка, юнак з циклу "Пахощi хвої" не забуває про оточуючий свiт у вирi власного горя. Вiн звертається за допомогою до матерi, щоб вона врятувала "вирване" серце:

Вона для нього з-помiж трав

Знайде лиш їй вiдомi лiки,

Щоб я забув тебе навiки

I снами долю не карав.

("Чого ти мною так гордуєш?")

Вiн звертає увагу i на те, що його кохана зневажає чужий "труд мозiльний" - байдуже топче колосочки. Розривається серце мiж осудом i коханням. Знаючи про нелегке життя матерi своєї коханої, вiн говорить:

Тiльки ти не знаєш зовсiм далебi,

Чом цiлую руку їй, а не тобi.