"Вiн серцем бiль народу чув" (поема "Мазепа" Володимира Сосюри)

Автор не замовчує, що паж любить короля любов'ю навiть не раба, а любов'ю сина. Мазепа всебiчно обдарований юнак: має шляхетнi манери, поетичнi здiбностi, фiзичну силу й безстрашну вдачу. Позбавити королiвської прихильностi не можуть наклепи шляхти та навiть випадок, коли, "вiдбивши" кохану у пана Бронiслава, Мазепа вбиває його на дуелi.

Лiкуючись вiд поранення, Мазепа пригадує своє дитинство. Бувши iгуменею монастиря, його мати дала йому грунтовну освiту. Саме шкiльне виховання i вплив матерi забезпечили розумiння Iваном свого обов'язку перед вiтчизною. Цiкавi й дуже сучаснi поради дає йому вчителька-черниця:

Учись, Iване... I любов,

Свою любов до України,

Вмiй влити формули чiткi,

Умiй спинить гарячу кров,

Рух нерозважливий руки,

I стиснуть серце, коли треба.

Хай пада все, палає небо,

А ти iди спокiйним кроком

До точки, що намiтив оком.

Наскiльки актуальними є сьогоднi цi рядки! Нам, будiвничим майбутнього треба проявляти патрiотизм не в високих словах, а в малих, але конкретних справах. Українi потрiбнi не проповiдники-базiки, а мовчазнi iнтелектуали, якi знають, чого хочуть.

Нетиповим для української лiтератури є образ матерi Iвана. Вона пiд час рiшучих дiй не безсило ридає, як жiнка Тараса Бульби, а сама благословляє сина на подвиг:

Тебе народ i Бог обрали.

Надiнь шолом i меч вiзьми,

Стань на чолi, здiйми повстання,

Хоч i чека тебе за теє

Страшна дорога Мойсея,

Доноси, зрада i вигнання...

На мою думку такий образ матерi має культивувати наша лiтература, щоб прищеплювати синам не мiщанський егоїзм, а здатнiсть самопожертви заради високих iдеалiв.

У хворобливих видiннях Iван бачить свої майбутнi вiдносини

з Петром I, свiй уплив на царя, зраду останнього у Полтавськiй битвi, яка зображена з новаторськими художнiми прийомами: