"Вiн серцем бiль народу чув" (поема "Мазепа" Володимира Сосюри)

Я хочу швидше вiдцiля

Вiддячить москалям i ляху,

Що мiй народ ведуть на плаху

Пiд смiх царя i короля.

Вони знущаються над ним,

Несуть йому ганьбу, образи...

А я забув його накази

Й життя розмiнюю на дим.

Крiзь мури пишнi i багатi

Я чую плач його, як дзвiн...

Я в пишнiм палацi, а вiн

Гниє рабом у рiднiй хатi.

/.../

Хто ж поведе тебе повстати,

Коли i я, мов пес, мов раб,

Тебе змiнив на цi палати?

Де взять тобi своїх Месiй,

Коли i я такий, як всi?

Так, на думку Володимира Сосюри, український гетьман Iван Мазепа впевнився у необхiдностi "третього шляху", власної дороги для своєї України.

Поема "Мазепа" мала нелегку долю. Десятки рокiв вона була заборонена, а мiж тим це значне явище в нашiй лiтературi. Легкiсть i прозорiсть вiршування, його образнiсть та емоцiйна насиченiсть - докази майстерностi українського Пушкiна - Володимира Сосюри. Твiр написаний в кращих традицiях європейського романтизму: пристраснi почуття, центральний герой, надiлений всiма чеснотами, любовний трикутник, наївно-вiдважнi клятви й блискавичне втiлення задумiв у життя.

Яким же схарактеризував автор славного лицаря Iвана Мазепу? На початку твору вiн - фаворит польського короля, чорнобривий паж-ловелас:

Вiн дарував на мить любов

I знов, байдужий, далi йшов.