Образ України в поезiї Володимира Сосюри

Поетами славна наша Україна - всi вони її дiти, вiд Шевченка до Стуса, серед них i мужнiй Каменяр, i Леся Українка, i Тичина, i Рильський, i Бажан, i Малишко, i нашi сучасники. Всi вони - наша гордiсть, всi вони оспiвували рiдний край, нашу Україну.

Особливо виразно ми бачимо це у творчостi "кароокого солов'я" Володимира Сосюри. "Особливо" , бо тематика його поезiй не така рiзноманiтна, як, скажiмо, у Рильського або Тичини. Вiн - поет Вiтчизни i кохання, що злилися у його душi в одне цiле.

I в очах твоїх, кохана,

Мiниться i лине,

Сонцем щастя осяяна,

Моя Україна.

("Українi")

Саме слово "Україна" лише в одному томi з трьохтомника В. Сосюри вживається понад 150 разiв. А якщо додати слова "Батькiвщина" i "рiдний край"... Проте це не свiдчить про якусь одноманiтнiсть.

Для юнака з Донбасу, воїна i поета В. Сосюри, Україна - це солов'ї i журавлi, золотi жоржини i "васильки у полi", це конвалiї i пролiсок, багрянi маки серед жита i "розривiв грiзнi маки", вишнi у цвiту i навiть "дими вишневi"... Ми знаходимо у поета опис всiх пiр року i часiв доби, "червону зиму", "осiнь златокосу на баскiм конi", "ночi солов'їнi" та "вiтер молодий свiтання".

Стиль Сосюри - акварельна виразнiсть, його улюбленi тропи: епiтети i порiвняння, вiн сприймає i передає свiт через нюанси кольорiв.

Не зiв'януть квiтки, не погаснуть огнi,

шле привiт нам весна солов'їна,

I як сад навеснi, i як зорi яснi,

Розцвiтає моя Україна.

("Мрiйний вечiр")

Наче символи високого людського духу, змальованi Лавра i злато-глава Софiя. Взагалi, архiтектурнi пам'ятники i просто пам'ятники часто згадуються у вiршах Сосюри.

Унизу Днiпровi хвилi

плачуть на зорi...

На Аскольдовiй могилi

Сплять богатирi...

Сплять визвольники Вкраїни

непробудним сном...