Образ народного спiвця в поезiї Тараса Шевченка

I грали кобзарi про давню славу i мужнiсть козацьку. В їхнiх думах (i тiльки в них!) жила iсторiя України, з її свiтлими i темними, гiркими часами, в них йшлося "Про Чалого", "Як Сiч руйнували". Але життя є життя - i веселої мiг заспiвати кобзар.

З дiвчатами на вигонi -

Гриця та веснянку,

А у шинку з парубками -

Сербина, Шинкарку.

("Перебендя")

Епiзодичний, але яскравий образ народного спiвця ми бачимо i в поемi Шевченка "Гайдамаки". Старий Волох пiдтримує бойвоий дух повстанцiв, спiваючи про Максима Залiзняка, спiває для рядових гайдамакiв (щоб старшина не почула!). Або:

Братайтеся з нами,

З нами, козаками,

Згадаймо Богдана,

Старого гетьмана,

Будете панами.

("Гайдамаки")

Образ кобзаря для Шевченка нерозривний з образом України:

Утни, батьку, щоб нехотя

На весь свiт почули,

Що дiялось в Українi,

За що погибала,

За що слава козацькая

На всiм свiтi стала.

("До Основ'яненка")

Кобзарем народним вiн називає основ'яненка, i сам став генiальним Кобзарем своєї неньки-України. Змушений бiльшу половину життя провести на чужинi, поет заздрив волi бандуриста:

Бандуристе, орле сизий!

Добре тобi, брате!